Потреби в цій сфері завжди були великими, особливо в перші роки після визволення, коли священників було мало, а парафія була великою. Парафія має парафіяльний костел, де спочатку відправляли три святі Меси, крім того, священники доїжджали до каплиці в Божейовицях, у Лазісках, до костелу в Болеславицях, Бжежнику, а також до каплиці в Лонці. Також у каплиці повітової лікарні відправляли святу Месу з проповіддю.
У перші роки після визволення було лише 2–3 священники. Тоді душпастирська праця взагалі була проблемою. З плином років священників ставало більше. У 1970 році на цій самій території в душпастирстві працювали дев’ять священників, але водночас там ставало більше вірян.
У парафії не вели книги виголошених проповідей (за винятком 1959–1960 років), проте на підставі книги оголошень можна стверджувати, що найчастіше виголошували гомілії, пов’язані з недільним євангельським перикопом. Протягом багатьох післявоєнних років виголошували проповіді на катехизмову тематику. У міру літургійних змін у наступних науках вірних ознайомлювали з літургією святої Меси, Слово Боже проголошували щонеділі та у свята під час усіх святих Мес. Нагодні проповіді виголошували на Господські та марійні свята, урочистості святих, під час сорокагодинних набоженств, тридуумів тощо. Чимало проповідей було виголошено під час відпустів, ювілеїв, приміцій, похоронів і вінчань.
Особливою турботою були оточені братства Святого Розарію. Щонеділі першого тижня під час зміни розарієвих таємниць — для чоловіків після суми, а для жінок після вечірні — виголошували науки. Від 1956 року щосереди під час новенни до Матері Божої Неустанної Помочі виголошували науки на марійні теми. Від 1968 року в другу неділю місяця після вечірні звертали Слово до жінок із Кола нічної адорації.
Проповіді виголошували душпастирі, які постійно працювали в парафії: настоятель і вікарії. Часто запрошували для проголошення Слова Божого священників з інших місцевостей, особливо з Вроцлава. На парафіяльній амвоні часто з’являлися вроцлавські єпископи. Також запрошували священників для виголошення спеціалізованих конференцій, наприклад присвячених католицькому вихованню.
Віряни болеславецької парафії охоче слухали Слово Боже, незалежно від того, чи проголошував його більш або менш талановитий священник. Проповіді часто називали «Словом Божим». Тим більше вони заслуговували на цю назву, чим більше містили змісту, почерпнутого зі Святого Письма. До речі, черпання змісту проповідей із біблійних джерел є обов’язком кожного душпастиря.
Після війни підготовка проповідей не була легкою справою через брак гомілетичних розробок. Основним джерелом було Святе Письмо. Пізніше з’являлися й інші допоміжні матеріали. Це були квартальник «Współczesna Ambona», який редагували в Кельцях, і місячник «Biblioteka Kaznodziejska», що видавався в Познані. Однак із придбанням цих матеріалів були значні труднощі. Проповідники також користувалися такими часописами: «Przewodnik katolicki», «Tygodnik Powszechny», «Gość Niedzielny», «Homo Dei» та «Ateneum Kapłańskie». Значну допомогу давали також машинописи, наприклад «Zeszyty Apologetyczne», які видавала Душпастирська комісія Єпископату.
Костел у Болеславці великий, тому було важко донести природний голос до всіх слухачів. Тому довелося встановити гучномовці, а в 1968–1970 роках змонтували нову гучномовну систему.
Щодо тематики проповідей, ми не маємо точних даних за 1945–1951 роки. На підставі книг оголошень і книги проповідей за 1959–1960 роки можемо стверджувати, що проповіді виголошували відповідно до розпорядження Польського єпископату. Від 1952 до 1956 року використовували тематику відповідно до так званої синхронізованої катехизи. Вона полягала в тому, що щонеділі на всіх святих Месах виголошували катехизмові проповіді на одну й ту саму тему — на трьох рівнях: для дорослих, молоді та дітей. У цей час було розглянуто весь зміст християнського вчення віри й моралі, а також основні події в історії Вселенської Церкви в Польщі.
Тематика проповідей у 1957–1966 роках була детальним розглядом програми Великої новенни перед Тисячоліттям християнства в Польщі. 1967 рік був присвячений Соборному оновленню. З амвона вірних ознайомлювали з декретами Другого Ватиканського собору. У 1968 році розглядали тему: «Свята Меса — школа життя з Ісусом і Марією». Вона охоплювала: загальний вступ до Жертви святої Меси й окремі питання літургії, літургію Євхаристійної Жертви, Євхаристійну літургію як обмін даром любові, літургію Слова як діалог людини з Богом. У першу неділю Адвенту 1969 року розпочали, відповідно до плану, запровадженого
Єпископатом, чотирирічний цикл (1969–1972), перший рік якого, 1969-й, охоплював проблематику: особовий і містичний Христос. Окрім тематики, передбаченої планом єпископату, у різні роки з нагоди різних подій розглядали питання, які зумовлювалися актуальними потребами парафіян і поточними подіями, такими як Другий Ватиканський собор, історія соборів, літургійні зміни, аудіовізуальна культура, подорожі папи Павла VI, а також енцикліки про целібат, «Populorum progressio» і «Humanae vitae».