Після захоплення Югославії німцями у 1941 році польська меншина виявила свою лояльність і солідарність із сербським населенням, натомість рішуче вороже поставилася до населення та армії німецьких окупантів. Також було відмовлено у співпраці та взаємодії з фашистами — усташами. Боснію і Герцеговину включили до складу держави хорватів. Поляки відмовлялися вступати до хорватської армії, а в деяких випадках, щоб уникнути мобілізації, навіть виїжджали на роботи до Німеччини. Польське населення з великою симпатією зустріло перших югославських партизанів. Багато поляків за надання допомоги партизанам переслідувалися та знищувалися четниками Михайловича, нерідко їх видавали німцям. Четники ототожнювали польське населення з католицькими хорватами, називаючи їх «шокцями», натомість усташі, які походили з хорватів, вважали польське населення ворогами, оскільки ті виступали проти німців. У польських поселеннях почала наростати хвиля вбивств, пожеж і пограбувань. Зіткнувшись із загрозою, поляки перебиралися на інший берег річки Vrbas, а деякі тікали до Хорватії через річку Саву. У 1941–1942 роках база партизанів розташовувалася в центральній Боснії, у горах Козара, а в польських поселеннях з’явилися підрозділи 5-ї Козарської бригади. До лав партизанів вступали небагато поляків, оскільки активніша участь наражала б польське населення на репресії з боку четників та усташів. Одним із перших поляків, які вступили до 5-ї Козарської бригади, був Józef Dolecki — «Jozo», пізніший мешканець ґміни та міста Nowogrodziec. У другій половині 1943 року на територію, заселену польським населенням, прибули більші партизанські підрозділи, до яких вступили значні групи поляків. Восени 1943 року лідери польської меншини почали готуватися до масової участі у повстанні, розпочавши переговори з командиром XI партизанської дивізії щодо формування Польського загону. Реалізації цієї мети завадила VI німецько-усташівська наступальна операція, що тривала від осені 1943 року до січня 1944 року.
25 березня 1944 року польські лідери скликали у Prnjavor з’їзд, головував на якому Ignacy Kunecki. За пропозицією Jana Kumosza одноголосно ухвалили рішення про створення польського партизанського підрозділу, а присутні на з’їзді представники XI дивізії погодилися на перехід до польського підрозділу поляків, які служили в інших партизанських загонах Józefa Broz-Tito.
На наступному засіданні обрали комітет із п’яти осіб, завданням якого було вербування поляків до партизанського руху, а також представлення потреб і завдань польської групи. 7 травня 1944 року після складання присяги понад 100 поляків утворили польський батальйон. Командиром батальйону став Sławko Zrnić, а його заступником — капітан Jan Drag (нині вже покійний мешканець Nowogrodziec), який із січня 1942 року служив у I Пролетарській партизанській дивізії (югославській).
10 травня 1944 року батальйон прийняв свій перший бій із більшим загоном четників, якому не дозволив переправитися через річку Vrbac. Унаслідок бою батальйон поповнив запаси зброї та військового спорядження, захоплених у противника. Ворожий підрозділ, який переправлявся, мав на меті ліквідацію Польського батальйону, що формувався.
18 травня 1944 року командир дивізії Józef Mazał (псевдонім «Sosha») вручив польському підрозділу прапор. Прапор із рук командира прийняв молодший хорунжий Józef Dolecki. У липні 1944 року, перед початком сьомої наступальної операції, XI дивізію та більші партизанські підрозділи перекинули на інші території. Під час сьомої німецької наступальної операції польський підрозділ виявив мужність у боях із черкесами біля Prnjavor на Vucijaku. На польських територіях згодом формувалася 53-тя партизанська дивізія під командуванням Džurina Predojewicza. Через перекидання батальйону на інші території поляки вступали до інших партизанських підрозділів, наприклад до загону Motaicko (до цієї дивізії також включили польський батальйон). У липні 1944 року командиром польського батальйону став Jan Kumosz, оперативний офіцер 14-ї партизанської бригади. Польський підрозділ брав участь у боях за здобуття міста Kotor-Varosa, а в перших днях вересня 1944 року — у боях, метою яких було роззброєння полку регулярних хорватських військ, так званих «домобранів». Підрозділ також брав участь у боях із німцями та усташами в містах Dervent і Lepenica. У середині вересня 1944 року польський підрозділ брав участь у боях за здобуття Banja Luki, а потім — у бою за Klašnica. Найвищої чисельності підрозділ досяг, налічуючи 600 партизанів; загалом у боях польського батальйону брали участь 1000–11000 партизанів, які походили з югославської Полонії. Через часте перекидання польського батальйону в інші райони бойових дій, за межі польських поселень, він не міг перетворитися на більший підрозділ. Тому багато поляків брали участь у різних загонах югославського партизанського руху J. Broz-Tito. Під час боїв польського батальйону героїзмом відзначилися багато командирів рот і взводів, а також рядові партизани. Серед нагороджених, зокрема: Stanisław Sondaj, Józef Dolecki, Władysław Sulich, Ludwik Szpila. За участь у боях із німецькими окупантами та силами реакції польський батальйон був нагороджений «Хрестом доблесті». Навесні 1945 року, після визволення Югославії, польський батальйон включили до складу Югославської армії.
На основі матеріалів Józefa Doleckiego