Немає диму без вогню..., але, можливо, вогонь не той, а дим несправжній...
Я став об’єктом наклепницької чутки, яка — як це буває з чуткою — розростається в міру того, як поширюється, і вже, власне, важко з’ясувати, що вона містить, окрім очевидного наміру обмовити.
Як людина, безперечно, заслужена, оскільки щодо воєнного часу маю підтверджений майже дворічний і шестимісячний період діяльності в русі опору та в Ludowym Wojsku Polskim, а також такі бойові нагороди, як Партизанський хрест, Хрест Armii Krajowej, пам’ятний знак «Akcja Burza», Медаль Перемоги і Свободи, Знак Грюнвальдський, а з іншого боку, за широку громадську діяльність після війни: Золотий хрест, Золотий знак Польського об’єднання правників, золотий знак «Заслужений для Нижньої Сілезії», срібний знак Польського економічного товариства, звання «Почесного члена Товариства любителів Болеславця», знак «Заслужений для міста Болеславця» та ін.; оскільки багато років мав честь очолювати місцевих правників та економістів як голова осередку ZPP і голова осередку PTE, я не лише не можу дозволити собі знехтувати цією чуткою, а й прямо зобов’язаний публічно захистити своє добре ім’я.
Тому насамперед пояснюю, що не заслуговую ні на сумніви щодо моїх заслуг, ні на будь-який осуд, а те, що викликає таку сенсацію, виглядає так.
Я син Познанця — сілезького повстанця, громадського діяча та діяча плебісциту в Сілезії, який, зокрема, ще 1910 року брав участь у збиранні жмень землі з різних околиць Сілезії (можливо, і з Болеславця?!) та цю землю в рамках «Грюнвальдських святкувань» у маніфестаційній ході разом із двома товаришами з гнізда «Сокола» з Біскупиць перевіз на трьох тачках через два кордони до Грюнвальдського кургану в Неполомицях під Краковом.
Під час гітлерівської окупації, мешкаючи в Остршешуві, тодішньому Кемпінському повіті, приєднаному до Німеччини, він таким чином, перебуваючи на іншій території, зміг уникнути викриття німцями. Але тут я, через драматичний збіг різних фатальних обставин, на які не мав жодного впливу і опис яких потребував би книжки (я пишу про це у своїх мемуарах), серед яких вирішальне значення мало напівнімецьке походження матері, без свого відома і всупереч власній волі був записаний ще хлопцем до так званого німецького національного списку (Volksliste), а потім, під тиском, якому не вмів протистояти, попри зафіксовану німцями відмову прийняти німецьке посвідчення, був призваний до формування залізничних саперів Wehrmacht. Невдовзі, встановивши контакт із варшавською підпільною організацією та за допомогою батька, інсценувавши «зникнення», щоб запобігти репресіям щодо родини, я наприкінці 1942 — на початку 1943 року втік до Варшави, звідки долучився до діяльності Armii Krajowej у Мінську-Мазовецькому. Двічі змінював прізвище та місце постійної реєстрації. Війну закінчив у так званому Ludowym Wojsku Polskim.
Не знаю, за що з цього періоду мені можна висунути будь-яке звинувачення. Я дуже хотів би познайомитися з автором наклепів щодо моєї особи, який із надзвичайною завзятістю витягує з моєї біографії цей, до речі, ніколи в ній не приховуваний трагічний епізод, за який я не відповідаю, щоб, надавши йому відповідного забарвлення, дискредитувати мене в очах громадськості.
Підкреслюю: я зробив для Польщі те, на що був спроможний. Маю документи. Можливо, ця моя заява задовольнить жагу цікавості пліткарів. Повертаю братерські тости й пропоную деяким відновити їх. Я до послуг у «Arietta» 15 червня о 16-й годині.
Насамкінець дякую тим особам, які не втратили віри в мене.
Bogdan Władysław Czyżewski
правник і економіст
юрисконсульт