У травні та червні цього року в залі Музею кераміки на вул. Міцкевича, 13 можна відвідати виставку, яка проливає більше світла ще на один епізод нашої історії, який тривалий час намагалися замовчати чи навіть стерти з пам’яті.
Експозиція під назвою «Блукаючі діти» розповідає про долю польських дітей, вивезених на початку війни вглиб СРСР, до Сибіру, які згодом розділили долю польських солдатів генерала Андерса.
17 вересня 1939 року, ще під час вересневої кампанії, радянська армія вторглася в кордони Польщі, захопивши її східні землі аж до річки Буг. Це стало результатом пакту «Ріббентропа — Молотова», укладеного гітлерівською Німеччиною та Радянським Союзом.
Від перших годин після вступу радянських військ почалися арешти, слідства та масове вивезення мешканців цих територій углиб Росії. Перше велике масове вивезення розпочалося 10 лютого 1940 року. Наступні відбулися у квітні, червні, а останнє — у червні 1941 року; тоді було вивезено близько 980 000 осіб. Загалом від 17.09.1939 до червня 1941 року було вивезено понад півтора мільйона людей, переважно родини офіцерів, поліцейських, лісничих, суддів, прокурорів, державних службовців, учителів та інтелігенції. Вивозили також підприємців і колоністів — колишніх солдатів, які після війни 1920 року отримали земельні наділи на цих територіях. Транспорти прямували переважно до північних європейських регіонів СРСР, республік Центральної Азії, районів Західного та Центрального Сибіру, а інколи — до Східного Сибіру. Ці транспорти, як і перебування на нелюдській землі, забрали багато життів.
Після початку німецько-російської війни, у результаті зусиль Польського уряду у вигнанні, 30 липня 1941 року було укладено угоду з СРСР про взаємну допомогу в боротьбі з гітлерівським загарбником. Унаслідок цієї угоди радянська влада оголосила амністію для поляків, ув’язнених у тюрмах, таборах, спецпоселеннях та найвіддаленіших місцях заслання. У межах угоди з амністованих почали формувати Польські збройні сили. Загострення конфліктів у польсько-російських відносинах спричинило те, що створена армія вирішила залишити СРСР. Тоді виїхало близько 78 500 солдатів, понад 37 000 цивільних осіб, зокрема близько 14 000 дітей, а також 5 700 дівчат і хлопців, організованих у юнацькі загони.
Евакуація відбувалася через Каспійське море з порту Красноводськ до порту Пахлеві, розташованого на перському березі цього моря. Багато хто помер, очікуючи в Красноводську на омріяний порятунок із радянського кошмару. Люди висаджувалися на перському березі у стані крайнього виснаження. Смертність була дуже високою: на кладовищі в Пахлеві залишилося понад 1 000 польських могил.
Із Пахлеві цивільне населення направляли до Тегерана, де виникло кілька таборів для цивільних, один із яких був дитячим табором.
Після відпочинку, а передусім після повноцінного харчування, мешканців цих таборів розсилали до поселень, організованих у різних частинах світу, найбільше — до країн, що входили до складу тодішньої Британської Співдружності. Понад половина потрапила до колишньої Британської Східної Африки та Капських країн — тобто до Кенії, Уганди, Танганьїки, Північної та Південної Родезії. Інші групи, особливо діти, опинилися в Південно-Африканському Союзі, Індії, Новій Зеландії та Мексиці. Частина залишилася на Близькому Сході — у Персії, Палестині та Лівані.
Доля солдатів генерала Андерса вже загалом детально опрацьована, натомість доля цивільного населення, дітей і молоді відома менше. Тому 19 квітня 1991 року в Районному суді столичного міста Варшави було зареєстровано фонд «Фотографічний архів мандрівників», щоб урятувати всі пам’ятки, документи та спогади, пов’язані з періодом поневірянь аж до моменту розпуску переселенських таборів. Після оприлюднення заклику до свідків і учасників вдалося зібрати дуже багатий матеріал, зокрема понад 3 000 фотографій. Зібрані матеріали стали основою для підготовки виставки. Варто підкреслити, що люди, які особисто опрацьовували окремі стенди, жили в цих поселеннях, а також разом зустрілися на першій експозиції в Музеї незалежності у Варшаві. Завдяки співпраці людей, прихильних до цієї ідеї, було видано альбом із багатим ілюстративним матеріалом та спогадами свідків цих подій. Виставку в Музеї кераміки супроводжує продаж листівок із місць переселення, а також згаданого альбому, рекомендованого шкільним бібліотекам. Бolesławiecська виставка є третьою музейною експозицією після Варшави та Вроцлава (у Історичному музеї), тому її щиро рекомендують учителям, учням старших класів початкової та середньої школи.
Нехай завершенням нотатки про виставку стануть слова молитви о. прелата Здислава Пешковського на відкритті виставки «Блукаючі діти» 10.02.1993 року: «Дякуємо Тобі за те, що на наших дорогах зустрілися добрі люди, які дали нам гостинність у стількох країнах Близького Сходу, Африки, Азії, Новій Зеландії, Мексиці, Австралії.
...Особливу подяку складаємо Тобі за те, що з нами були священники, а також учителі та вихователі, за польське скаутське руханство, яке повертало нам гідність у служінні Богові, Польщі та ближнім.
Виставка працює до 16 червня цього року, крім понеділків, щодня з 10:00 до 16:00, у вівторок і середу — до 17:00, у неділю — з 11:00 до 16:00.