Поляки, які оселилися в Югославії, вимагали від польської влади на батьківщині організувати на півдні Європи польський банк, який надавав би польському населенню позики на вигідних умовах, а також вимагали заснувати стипендії для вивчення знань про Польщу, організовувати літні табори для дітей із Югославії тощо. Це не були завищені вимоги, а прагнення зупинити процес денаціоналізації поляків, які проживали в оточенні чужого середовища, де зароджувалися елементи націоналізму та неприязні до поселенців.
Детальний звіт зі З’їзду у Варшаві «Ognisko Polskie» розіслало до всіх більших осередків польської діаспори. У 1936 році замість «Ogniska Polskiego» постає Союз поляків у Югославії. Головою Союзу стає Juliusz Fiakier, директор ткацької фабрики Oranowa, повіт Загреб, віцепрезидентом — Jan Kumosz (майбутній командир польського батальйону під час війни), а секретарем — Władysław Masłowski, працівник Консульства РП у Загребі. Центральне правління Союзу містилося в Загребі, а відділення — у більших польських поселеннях.
Союз організовував курси для неписьменних і курси польської мови. Проведення курсів рідної мови залежало від згоди повітової влади. Одним із викладачів таких курсів на території Нового Мартинця та Гум’єри був Adam Urban. Щодня він долав відстань понад 20 км, щоб проводити заняття. Як винагороду йому оплачували наймання особи, яка заміняла його в господарстві як так звана робоча сила. У 1928 році Adam Urban був обраний війтом у Новому Мартинці. Як державний службовець він міг ефективно захищати поляків від надмірних податків і шарварків, а також від грошових штрафів за користування лісом без дозволу.
Крім того, його діяльність виявлялася в організації відділень Союзу поляків у Югославії, а також у відкритті нових бібліотечних пунктів із польською літературою. Через нестачу в Боснії відповідної кількості вчителів Почесний консул Польщі Artur Burda допоміг направити Jan Kumosz до Учительської семінарії в Загребі. Після її закінчення Jan Kumosz був відправлений до Польщі на курс підвищення кваліфікації з польської мови. Після повернення він став учителем у селі Старий Мартинець, а згодом був переведений до села Новий Мартинець.
Jan Kumosz, а також Helena Papla у селі Раковaц не мали дозволу викладати польську мову в службові години, тому провадили широку освітню діяльність поза звичайним робочим часом, нерідко організовуючи навчання у приватних помешканнях польського населення.
15 березня 1939 року в Прняворі відбувся II З’їзд польських делегатів з усієї Югославії. Господарем цього З’їзду був Adam Urban.
З’їзд окреслив програму посиленої діяльності «Союзу поляків у Югославії задля збереження та популяризації національної традиції, вивчення польської мови й поширення актуальних знань про Польщу».
Початок Другої світової війни унеможливив повну реалізацію амбітних програмних засад З’їзду. Розпочинається голгофа років окупації та збройна партизанська боротьба за виживання польського середовища на чужій землі.
На основі матеріалів Józefa Doleckiego