«Школо — щоразу, коли згадую про тебе, очі наповнюються сльозами...»
Julian Tuwim
Ознайомлення молоді з об’єктивно існуючою культурною, соціальною та економічною дійсністю — очевидний обов’язок дорослого покоління. Обов’язок батьків, учителів, священників, політиків, людей доброї волі. А також держави та створених нею професійних установ.
Особливу роль у процесі освіти й виховання відіграє дружня до дітей школа. Тут минають дитинство та юність, формується характер, здобуваються знання, формуються погляди. Чи існують ще школи, переповнені любов’ю до дітей, спогад про які через роки викликає сльозу розчулення? Чи в складному світі змін і суспільно-політичної трансформації вони є оазами справжнього спокою — якщо не щастя, — де учень почувається безпечно й добре? Чи має ще дієву силу напис, багато років тому розміщений біля входу до одного з болеславецьких освітніх закладів: «Усміхнися — ти серед друзів», чи означає він щось більше, ніж декоративний акцент в орнаменті настінної фрески? Чи не має тріщина́ й розломів злагоджена виховна тріада — як у довоєнні часи: родина — школа — церква, — чи досягає вона поставлених цілей? Чи підноситься педагогічна думка до вершин інтелектуального польоту, здобуває загальне й повне право громадянства в демократичній країні?
Важко однозначно відповісти на ці запитання. Факти, здається, суперечать оптимізму, необхідному в педагогічній діяльності. Реформа системи освіти й виховання відповідно до викликів нового XXI століття все ще далека від ідеалу. Косметичні заходи навколо Хартії вчителя — не те. Знецінилося поняття блага дитини як найвищої цінності, стає менше Корчаків і Силачок. Сіро-бура убогість обтяжених боргами шкіл замінила багатство кольорів, таке улюблене дітьми. Сірість і безбарвність убивають радість життя, ентузіазм, нищать поступ, ведуть до застою. Діти не мають вирішального голосу, але не можна позбавляти їх прав, визнаних навіть резолюцією ООН. Це справжні права людини, справжні громадянські свободи, які потрібно визнавати й поважати. Не цитуватимемо їх усі — це надзвичайно об’ємний документ. Згадаймо про право на любов, повагу, свободу висловлювання, психічну та фізичну безпеку.
Тим часом дітей оточують тривоги, страх, що руйнує психіку, шкільні стреси. Вони наражаються на агресію ровесників, негативний телевізійний вплив за зразком культу сили, насильства й зґвалтування, на самотність у світі дорослих, яким бракує для них часу. Відсутність дружби, сердечності, гами теплих почуттів, звичайної уваги до великих проблем маленьких людей жорстоко мститься й калічить. Спокуси, що чатують навколо, є бар’єром, який легко переступити. Іноді вже немає дороги назад до найближчих: механізм морального падіння призводить до страшного, буквально неймовірного спустошення. Варто усвідомити це, обміркувати й проаналізувати в родинному колі в цей прекрасний, сонячний і урочистий день, коли всіх дітей ми визнаємо важливими, своїми, коханими. Коли притуляємо їх до себе в Міжнародний день захисту дітей. Любімо їх завжди й не сороммося щодня виявляти це чудове й таке необхідне дітям почуття. Також у наших самоврядних школах
Старий педагог, кавалер дитячого «Ордену усмішки»
P.S. Нижче наводжу драматичні наслідки відсутності виховної опіки над дітьми з боку дорослих. За цю похмуру картину польської сучасності ми всі — дорослі люди — несемо спільну відповідальність. Це надзвичайно небезпечне попередження: може бути ще гірше.
Кримінальні діяння, скоєні неповнолітніми
Поліцейська статистика
У 1995 році неповнолітні скоїли:
26 убивств,
166 зґвалтувань,
1104 бійки та побиття,
2205 тілесних ушкоджень,
7790 розбоїв,
25413 крадіжок, 28810 пограбувань зі зломом.
Дані GUS
За даними Головного управління статистики,
20 вересня минулого року шкільного обов’язку не виконували 11345 дітей. Із них 9300 не ходили до школи за згодою органів освіти (відстрочення та звільнення). 2064 дітей пропускали шкільні заняття без причини.
Відповідно до закону про систему освіти від 7 вересня 1991 року навчання в межах початкової школи є обов’язковим. Дитина зобов’язана відвідувати школу від 7 років до закінчення 8-го класу або до досягнення 17 років. Для молоді, яка перебуває у виправних установах, закладах для неповнолітніх правопорушників, притулках для неповнолітніх, а також у закладах ресоціалізації та опіки й виховання, верхня вікова межа шкільного навчання становить 18 років.
Згідно зі статтею 18 закону батьки дитини повинні записати її до школи, забезпечити можливість регулярно відвідувати шкільні заняття та готуватися до уроків.
Охорона дітей у школах
Від наступного навчального року 5,5 тисячі безробітних знайдуть роботу, охороняючи початкові школи. Увесь захід спільно організують поліція, бюро праці та фонд реабілітації людей з інвалідністю, який має фінансувати підготовку майбутніх охоронців. Нинішні безробітні з вересня стежитимуть за безпекою учнів більш ніж у 3,5 тисячі початкових шкіл (IM, PAP)
Стрибок у смерть
2 квітня цього року «Gazeta Robotnicza» повідомила: «Учень п’ятого класу вчора вистрибнув із вікна першого поверху під час уроку математики в початковій школі № 15 на вулиці Хойновській у Legnica.
— Як це сталося? Ми з’ясовували справу разом із батьками в присутності всього класу, — розповідає Ewa Tyrkowska, директорка «15». — На перерві хлопчик сильно вдарив ногою однокласницю. На початку уроку дівчинка плакала. Учителька накричала на учня, а потім зробила йому запис у щоденнику. Коли вона почала читати завдання з математики, то в якийсь момент подивилася на хлопчика. Вона була шокована. Він зробив крок уперед і впав униз.
На думку директорки, вчинок одинадцятирічного хлопчика не відповідав покаранню, яке він отримав від учительки. Учора після обіду, після складної операції, хлопчик перебував у тяжкому стані в хірургічній лікарні на вулиці Мурярській; він зазнав серйозних травм рук, ніг і хребців.
У віці кількох і понад десяти років оцінка «одиниця», криклива вчителька та запис у щоденнику є найтрагічнішими подіями в короткому житті учня. Одні виплакуються батькам, інші починають тікати зі школи, а є зрештою й такі, як хлопчик із Legnica, які більше не хочуть жити. Стрес і несправедливість, яких він зазнав у школі, а також брак терпіння з боку батьків призводять до того, що молоді люди дедалі частіше вдаються до інших форм допомоги».