Минуло вже чотири роки від часу виходу першого номера «Głosu Bolesławca». З цієї нагоди редакція попросила висловитися ініціатора та першого редактора цього видання, яке найдовше виходить у повоєнному Bolesławiec. Ми просили, зокрема, нагадати, звідки взялися ідея та кошти, а також висловити думку щодо потреби існування видання. Ось висловлювання магістра Franciszek Uściński: Я був секретарем Towarzystwa Miłośników Bolesławca, яке шукало способів об’єднати навколо Товариства людей, зацікавлених культурним відродженням і розвитком міста в новій політико-економічній ситуації. Серце боліло від споглядання ліквідованих культурних закладів. Припинив роботу Dom Kultury «Konrad» із бібліотекою, що мала чудові традиції, було закрито Klub Fabryczny «Polfa», Klub «Wizów», Klub «Relax». Припиняли діяльність мистецькі колективи та клуби за інтересами; поза культурною сферою уваги заслуговувала не найкраща ситуація в системі охорони здоров’я, освіті та інших сферах життя. На відміну від майже всіх навколишніх міст, Bolesławiec, зрештою, не мав власного видання, хоча кожне місто, яке себе поважає, повинно мати можливість постійно фіксувати події, нагадувати про свою історію, плекати традиції та забезпечувати мешканцям обмін думками.
Метою Towarzystwa Miłośników Bolesławca, що реалізовувалася, зокрема, саме через видання «Głosu Bolesławca», було об’єднання людей різних переконань, інтересів і професій для діяльності на благо міста. Ні я, ні мої колеги з TMB не мали політичних цілей. За освітою я полоніст і музикант, і політика ніколи мене не цікавила. Я навіть вважав, що ідею місцевого суспільно-культурного видання «підхопить» Bolesławiecki Ośrodek Kultury, адже TMB у довгостроковій перспективі не мало ані фінансових, ані матеріальних можливостей. В інших містах саме осередки культури об’єднують людей, які пишуть, малюють і фотографують, і з їхньою допомогою видають власні часописи. Невдовзі після того, як читачі схвально сприйняли нове болеславецьке видання, Товариство звернулося до міської влади з проханням фінансувати цей проєкт, тобто фактично перебрати видання. На жаль, міська влада всю свою увагу та фінансові кошти спрямувала на місцеве самоврядне телебачення, а деякі радники заперечували проти видання лише тому, що у двох, здається, членів редакційної команди виявили минуле з «червоним» забарвленням. Упередженість, заздрість чи, можливо, політична засліпленість і запеклість у деяких людей збереглися донині, хоча до «Głosu Bolesławca» можуть писати й пишуть усі: священнослужителі, аполітична шкільна молодь, історики, митці, військові — словом, люди різних переконань і поглядів. Повертаючись, однак, до перших місяців: грошей на папір і друк справді не було. Статті ми писали (і ця практика збереглася) безоплатно. Художники безоплатно надавали малюнки, фотографи — світлини. Ксьондз Zdzisław Lec, наприклад, не лише надсилає цікаві статті про церкви в Bolesławiec, а й час від часу переказує гроші на утримання видання. Тим, що «Głos Bolesławca» зміг виходити такий тривалий час, ми завдячуємо передусім читачам, переконаним у потребі свого видання. Перший номер «Głosu» було видано за рахунок членських внесків TMB, але вже наступні випуски спонсорували самі читачі. Я питаю опонентів: хіба можна не вшанувати і тих, хто безкорисливо редагує видання, і тих, хто, переконаний у необхідності його існування, передає кошти на його утримання? Читачі «Głosu» не лише фінансували видання. За рахунок внесків і зборів для лікарні придбали дороговартісне медичне обладнання, а невдовзі — також завдяки продовженню акції, патронованої «Głosem Bolesławca», — лікарня отримає обладнання ще більшої вартості у вигляді лапароскопа. Читачі також пам’ятають інші акції, започатковані «Głosem». Усе це підтверджує необхідність збереження видання, особливо з огляду на те, що воно розширило сферу свого впливу на нові ґміни. На мою думку, вихід у місті навіть кількох видань (газет) за одночасного функціонування місцевого телебачення є нормальним і доцільним.
«Głos Bolesławca» як щомісячник має зосереджувати свою увагу переважно на історії, культурі та хроніці міста. Бажаю йому й надалі так само сумлінно служити місту в наступні роки, як він робив це досі. І щоб його нарешті оцінили люди, які керують цим містом, особливо ті, хто відповідає за культуру.