Лідія Сокол-Верещинська – «Живопис» і театральний костюм (із театрів Wałbrzych та Jelenia Góra), вернісаж – 30.03.1996 р.
Увага: під час вернісажу приймаємо делегацію з Aachen – Німеччина
-«Югославія, якою ми її пам’ятаємо і якої не знаємо»
1/ 19.04.1996 р. о 18.00 у клубі Pegaz: Поети Сараєва (авторська зустріч із редактором «Gazeta Wyborcza», письменником і військовим кореспондентом, паном Давидом Варшавським); 2/ 20.04.1996 р. о 16.00 – вернісаж виставки та цикл заходів з нагоди 50-ї річниці поселення на наших землях реемігрантів із Боснії.
Клуб сприяння молодим «Pegaz»
Едита Вуйцік (студентка IV курсу Інституту мистецтва в Зеленій-Гурі) – живопис – 14.04.1996 р. – 30.04.1996 р.
...каже ксьондз-професор Є. Тішнер і додає: «Поляки вже могли б багато чого мати, аби тільки хотіли хотіти...»
Надзвичайно цікава дискусія точиться на сторінках «Tygodnik Powszechny» (№ 5/96) на тему «Меж толерантності». Текст об’ємний, соковиті висловлювання чудових співрозмовників вимагають уважного, зосередженого читання. Я вилучаю з тексту лише те, що стосується відомих подій і викликає неоднозначні суспільні оцінки. Ксьондз-професор Є. Тішнер, зокрема, каже: «...цікаво, що деякі польські католики сказали б на слова святого Августина – люби й роби, що хочеш. Чи не обурив би їх Августин так само, як Овсяк? Пам’ятаймо, що гасло Овсяка з’явилося після часів, коли було “робіть те, чого не хочете”. Таким був комунізм. Августин казав – “Люби й роби, що хочеш”, але, до біса! “Хочеш! Хоти!”
І тут мені пригадується думка, взята в Ришарда Капусцінського з його «Лапідарію II» (надзвичайна річ!): «Важливо, щоб ти зберіг здатність переживати, щоб існували речі, які можуть тебе дивувати, викликати потрясіння. Важливо, щоб тебе не торкнулася страшна хвороба – байдужість».
Є докази того, що ми вміємо відгукуватися на заклик творити добро – одним із них є гучна акція «Великого оркестру святкової допомоги».