Бідність, хвороби й самотність серед людей — це поширені патології сучасної цивілізації. Так само і в нашому надбобжанському місті: багатьох людей саме життя скривдило, скалічило й спотворило їхні характери. Дехто просто відштовхує простягнуту руку допомоги, інші вдячні за виявлену звичайну людську доброзичливість, за хвилину розмови, усмішку й тепле слово. «Голодних нагодувати», — говорить Святе Письмо. Адже біологічні потреби людини неможливо обдурити. Євангелізація невід’ємно пов’язана з вищим рівнем людської свідомості.
Хто сюди приходить? Безхатьки, які сплять навіть на вокзалі чи в якихось неопалюваних руїнах. Пенсіонери по інвалідності, яким після оплати житла та витрат на енергію не вистачає на триразове харчування, а найбільше коштує, зрозуміло, гарячий обід. Самотні люди, які живуть у родичів, безробітні, люди з інвалідністю, старі й беззахисні, які не можуть розраховувати на допомогу близьких родичів. Також хронічні алкоголіки, люди, які втратили всяку надію на покращення власної долі, які просто пасивно чекають на смерть, ізольовані від суспільства, іноді навіть тяжко хворі й усвідомлюють власну бездумність і самотність у байдужому до їхньої долі натовпі. Люди, які шукають звичайного контакту з іншою людиною, прагнуть відкритися світові, оточенню. Звідси їх ніхто не виганяє, кожен має свої «п’ять хвилин», щоб поскаржитися й порівняти власну долю з долею інших людей. Адже зрештою всі ми є соціальними істотами й тягнемося до оточення, хоча воно може бути поганим, здичавілим, зневіреним, байдужим...
Тому я безкорисливо й уже дуже довго допомагаю готувати обіди в парафіяльній їдальні для бідних отця Edwarda Bobera. Мене захопила ця ідея та її суспільно-благодійна місія.
M.K. (прізвище відоме редакції)