... це остаточний час, щоб як слід взятися до навчання, однак у традиції всіх середніх шкіл це момент чудової розваги, широко відомої як «студнівка». Тоді починаються гарячкові приготування до єдиного в житті Випускного балу. Саме традиція та слава спонукають молодих людей вступати до ліцею й технікуму.
Так було в I LO у Bolesławiec. Ще від вересня 1995 року четвертокласники не говорили ні про що інше, лише про студнівку. У коридорах замість вигляду учнів, які міцно тримають книжки й зубрять правила напам’ять, лунали розмови про підготовлені вбрання, «захмарні ціни» та суперницю або суперника на балу — як самі зацікавлені їх називали. У міру плину часу й наближення дати — 6.01.1996 — хвилювання охоплювало всіх дедалі більше.
Педагоги намагалися повернути нас на «землю», кажучи й пояснюючи, що це лише сто днів, що це вже «останній дзвоник». Усі слухали, але ніхто не брав цього близько до серця. Важливим було лише одне: що вдягнути, щоб справити враження на інших.
І настав цей день. Випускники готувалися від самого ранку: дошивали сукні, прасували костюми, робили ефектні зачіски та макіяж. Коли «пробило 12:00», усі ошатно вдягнені прибули до Військової частини, яка вже кілька десятиліть надає спортивну залу I LO. Так довго очікувана студнівка розпочалася на повну. Спочатку урочисто станцювали полонез, який почесно очолив директор школи. Потім учні та запрошені гості сіли за щедро накриті столи, щоб «веселитися й радіти до білого ранку», як було написано в запрошеннях. Звичайно, не можна забути й про художню програму, спеціально підготовлену до цієї нагоди четвертокласниками. Один із виконавців перед виходом на сцену сказав мені, що так хвилюється, що не зможе вимовити й слова. І я зовсім йому не дивуюся. Виступати перед аудиторією чисельністю майже 400 осіб — це неабищо. Зрештою, підготовлена з великими зусиллями програма викликала бурю оплесків, а найважливіше — сподобалася запрошеним гостям.
Усі справді добре веселилися, і цим слід завдячувати не лише самим учням, а й учителям та батькам, які організували цю розвагу. Варто також згадати дуже важливу деталь: під час балу вчителі не цуралися товариства учнів. Навпаки, вони охоче ставилися до нас як до дорослих. Не без підстав інша назва випускного іспиту — іспит зрілості.
Як учасниця випускного балу можу сказати, що справді чудово веселилася; він назавжди залишиться в моїй пам’яті як єдиний у житті.