Пан професор Mazur також мав звичку доручати роль учителя комусь із кращих учнів, надаючи йому повноваження вести урок, опитувати та виставляти оцінки в журналі. Тоді він виходив із класу на прогулянку, а після повернення ніколи не ставив під сумнів компетентність своїх заступників.
Тому, коли іноді й мені випадала честь вести урок, я ніколи не зловживав Його довірою, виставляючи справедливі оцінки в журналі... Той чи інший товариш умовляв мене скористатися нагодою і покращити йому баланс оцінок із «математики». Уроки в такому виконанні були хорошими уроками відповідальності молодої людини.
У VII класі нашим класним керівником був пан A. Keller, який намагався покращити дисципліну розбишакуватих пустунів, а одним із методів поліпшення дисципліни була «коза», тобто покарання — залишати учнів після уроків. Це було дошкульне покарання, бо зазвичай несподіване, тож усі заплановані на післяобідній час матчі та ігри «йшли шкереберть», не кажучи вже про відсутність їжі. Але чого тільки не вигадували хлопці, маючи фантазію та організаторський хист! Тоді організовували турніри з «цимбергая», боксерські бої, а я виконував роль постачальника. Мій Батько — пекар — випікав смачні здобні булочки химерних форм, які я часто розповсюджував у класі, завдяки чому отримав прізвисько «здобна булочка». Отже, коли траплялася така «коза», мене посилали по булочки додому, а оскільки клас був замкнений, залишався єдиний шлях — вийти через вікно та спуститися по водостічній трубі з першого поверху! Через 15 хвилин я повертався тим самим шляхом із торбою, повною смаколиків, і голод було втамовано. Коли через багато років я якось придивився до тієї водостічної труби, то й сам здивувався, що тоді не боявся. Наступні роки 1949–1951 були періодом дорослішання, часом, коли важливим було соціальне походження, а з цим у мене були величезні проблеми. Найкращим тоді вважалося робітничо-селянське походження, а я під нього не підпадав. Мій батько в Келецькому воєводстві тримав невеличку крамницю, а тут, у Bolesławiec, — пекарню, тож належав до «експлуататорів», і що я мав робити? Після наради з Матір’ю я почув рішення: «напиши, що маєш селянське походження, і більше про це не думай!». Яким же щасливим я почувався, що ніхто з родини не перебував за кордоном, бо це дискваліфікувало б мене як громадянина ПНР. Пам’ятаю, що в класі були такі «винуватці», і я глибоко їм співчував. Свої комплекси через походження я компенсував торбами, повними здобних булочок, якими ділився з товаришами, вимінював їх на свинцевих солдатиків або купував собі прихильність класних впливовців.
Щоб яскравіше проілюструвати атмосферу тієї епохи, згадаю тут анекдотичну ситуацію з уроку біології, коли вчитель розглядав тему походження людини. Спочатку він повідомив класу, що є віруючим католиком і має власний погляд на це питання, але мусить навчати нас, що людина походить від мавпи (таке розпорядження влади). Загальні веселощі викликав один зі старших товаришів, який після цього уроку заявив: «можливо, людина й походить від мавпи, але я — точно ні!»
Сучасну молодь може здивувати згадка про старшого товариша в класі, але треба пам’ятати, що це були повоєнні часи, і в ті роки багато молодших людей здобували освіту, не зважаючи на вік однокласників.
Унаслідок цього життєвий досвід молодих людей був різним, як і рівень інтелекту, фізична та психічна зрілість. Так, наприклад, у класі поруч із 12-річним міг опинитися 16- або навіть 17-річний. Саме це була «класна еліта» — саме вони задавали стиль поведінки та диктували класні правила. Такий Raul G. і Edek T. були «асами»: якщо вони вирішували, що у футбольній (спортивній) команді виступатиме той, а не інший товариш, оскарженню це не підлягало, а решті залишалося тільки вболівати. Іншим авторитетом для мене був Tadek R., який займався боксом і досягав успіхів як юніор. Якось він приніс мені газету «Słowo Polskie», де в спортивній рубриці було написано: «Молодий боксер Teodor R. знову досяг успіху і подає надії стати хорошим спортсменом»! Ох, як я заздрив його славі! Я захопився боксом, а товариш приносив мені боксерські рукавички додому або до школи, де ми з ентузіазмом влаштовували жорстокі бої; лише втручання Мами перервало мою «боксерську кар’єру».
Далі буде.