Кожне підприємство тримається на тому, що вміє робити його найдосвідченіший персонал. Так само і в акціонерному товаристві «Surmin-Kaolin».
У шістдесяті роки, коли розпочалося перше виробництво, усе залежало від розкриття родовища. Саме тоді Мечислав Антонюк уперше побачив роторний екскаватор KWK-106. Сьогодні він із ностальгією згадує, що тоді було легше, адже екскаватор був новим, але й досвіду ніхто не мав. Пан Мечислав із гордістю дивиться на чотирирівневий кар’єр... скільки ж цієї сировини видобуто за тридцять років...
А коли ми вже мали перший рівень і підприємство запрацювало, з’явилася вода. Ян Шевчик, один із найстарших помпувальників, сьогодні згадує перші кроки в приборканні цієї стихії. Адже він уміє давати раду не лише воді. Ветеран шахти пройшов через усі види робіт, здобув посвідчення оператора всіх машин, які є на шахті, і добре знає, що вода все-таки найважливіша. Якщо вчасно й у потрібній кількості її не відкачаєш... пропав.
Усе правда, але родовище щільне, його не так легко взяти, каже один із найдосвідченіших підривників — Антоні Дубель. Він підриває вже понад 25 років. «Як, прошу пана, добре підірвати, то видобута маса буде пухкою, із навантаженням проблем не буде, та й подальша переробка піде добре». Підривні роботи — дуже відповідальна й небезпечна праця. Тут гірник помиляється лише один раз у житті, розповідає пан Антоні, з гордістю показуючи на зразково підірвані рівні.
Сировина — це лише початок роботи. Саму сировину не продаси, навіть якщо вона найкраща, нагадує один із найкращих операторів збагачувальних установок пан Рудольф Янечко. Уже понад 30 років він здійснює класифікацію каолінових суспензій, але сьогодні, щиро кажучи, таких каолінів, як тепер, у них ніколи не було. Нові часи — і нові навички потрібно постійно здобувати.
Пан Францішек Кожух відповідає за збагачення каолінів. «У минулі роки такі речі робили лише в інститутах. А сьогодні, прошу пана, це майже половина виробництва — важко повірити, наскільки все тепер змінилося».
Антоні Скіба був ще юнаком, коли монтував найсучаснішу на той час англійську сушильно-помельну установку. Від англійського там залишилося небагато, але й досвід пана Антоні сьогодні вже не той. Установка, створена нині, уже не така справна, як двадцять років тому. А пан Антоні Скіба вірить, що ще дочекається нової.
Пана Януша Солоневича ми зустрічаємо біля пакувального обладнання. «Прошу пана, світ, здається, перевернувся догори дриґом. Стільки років каолін засипали у вагони після вугілля — і все було добре. Сьогодні замовник вимагає від нас чудес: то пакетики, то біг-беги, кожен із паспортом, усе має бути складене на палетах і обгорнуте плівкою. Цукерки раніше так не пакували...»
«Вони нічого б не зробили, якби систематично не проводили ремонтів», — із гордістю коментує один із найстарших і найкращих зварювальників — пан Юзеф Бурдина. Виробляти — не штука, коли машини справні й усе працює (!).
«Само собою лише блискає і гримить», — із сарказмом долучаються електрики. Пан Станіслав Енгель уже понад 30 років підтримує електропостачання всього підприємства. «Електропостачання й керування тепер інші — надійніші в роботі та безпечніші, але до сучасності нам ще далеко. Нам іще дуже багато треба зробити», — каже пан Пйотр Шпіля, гірничий майстер електриків. Історія підприємства — це історія його життя. Він пройшов усі посади — від помічника до працівника наглядової служби; в його руках енергетика, кровоносна система підприємства, не підводить.
Ось так і є: тут кожен найважливіший, і це правда. Найважливіший, бо без нього все це не оберталося б. Не було б каоліну.