У 1745 році на підставі Дрезденського миру Пруссія стала новою правителькою Сілезії. Болеславець знову опинився під чужою владою, цього разу прусською. У житті мешканців, однак, мало що змінилося. Далі тривала відбудова споруд, зруйнованих ще у XVII столітті. На руїнах спаленого замку (згорілого під час Тридцятилітньої війни) у 1752 році розпочали відбудову храму для євангелістів. Також відновили зруйноване ремесло. Завдяки цьому в 1789 році кількість мешканців перевищила 3 000, тобто досягла рівня, що був до Тридцятилітньої війни. Однак місто було повністю германізоване, і в документах не траплялися прізвища польського походження.
Початок XIX століття знову приніс війну. У 1813 році французькі війська, відступаючи під натиском російських військ, підірвали оборонні мури та міські брами Болеславця.
Тут також у жовтні 1813 року помер командувач російської армії М. І. Кутузов. Фрідріх Вільгельм III на знак вдячності заснував пам’ятник, присвячений пам’яті великого переможця Наполеона. Спочатку обеліск стояв на Ринковій площі, звідки у 1893 році його перенесли на площу в районі оборонних мурів.
Сучасна стратегія засвідчила непридатність масивних укріплень, тому з 1823 року розпочали розбирання залишків брам, засипання рову та замкового ставу. Після знесення частини оборонних мурів і зернових складів у 1822 році було збудовано міський арсенал. У 1857 році його перебудували на театр, спроєктований відповідно до тогочасної моди та потреб.
У 1845–1846 роках збудували залізничний віадук, який існує донині. Конструкція з’єднує обидва високі береги Бобру, а завдяки використанню фактури кам’яних блоків створює цікаву й легку, попри свої величезні розміри, споруду. Від 1846 року Болеславець мав регулярне залізничне сполучення із Зґожельцем, а роком раніше отримав таке сполучення з Вроцлавом. Ремесло й надалі розвивалося, особливо виробництво кераміки. Однак ремісники були дещо консервативними й чинили опір змінам. Вони прагнули зберегти привілей, який не дозволяв перевищувати кількість у 5 майстерень. Також хотіли зберегти форми, здавна застосовувані у виробництві посуду. Прусський уряд послідовно прагнув збільшити кількість майстерень, чого домігся у 1759 році.
Всупереч волі цехових майстрів він також відкрив вільний шлях для прибульців із Південної Німеччини. Однак, попри зусилля уряду, одного разу засвоєні форми залишилися незмінними.
Поступово болеславецька кераміка стала відомою за межами Сілезії. Гончарі експортували свої вироби до прусських провінцій, Польщі та Росії.
У 1871 році, після об’єднання Німеччини Пруссією, Болеславець разом із усією Сілезією опинився в межах Другої імперії. Французька контрибуція, отримана Пруссією, сприяла розбудові міста та розвитку інших галузей промисловості. На межі XIX і XX століть виникли фабрика білизни, велика камвольно-прядильна фабрика, два парові млини та великий водяний млин. Було прокладено місцеві залізничні лінії з Болеславця до Нової Весі-Ґродзіської у 1906 році та до Модли у 1913 році.
У 1897 році відкрили Професійну керамічну школу. Вона справила величезний вплив на урізноманітнення форм і механізацію праці. Керамічні вироби стали головним експортним товаром міста. Тому, коли у 1924 році Польща встановила нові митні ставки, керамічні підприємства мусили різко обмежити виробництво й шукати нові ринки збуту. Болеславецький експорт почав спрямовуватися до Скандинавії. За часів Гітлера уряд знову прагнув підвищити рівень керамічного виробництва. За наказом Ґерінґа виникла артіль гончарів, які мали відновити стиль давніх виробів. У 1936 році керамічна промисловість посіла перше місце серед інших професій (7 гончарів, 2 підприємства художньої кам’яної кераміки, 4 підприємства промислової кам’яної кераміки).
В околицях також діяли відкриті кар’єри так званої фаянсової глини. У міжвоєнний період в околицях видобували мідну руду (Лена, Любіхув, Конрад I і Конрад II). Загалом видобули понад 1,5 мільйона тонн мідної руди. Її піддавали складним процесам збагачення на мідеплавильному заводі в Лонці поблизу Болеславця, і лише в такому вигляді вивозили до Гамбурга, де шляхом електролізу отримували чистий метал.
У період Другої світової війни місто продовжувало розвиватися. На деяких керамічних підприємствах виготовляли окремі деталі для літаків.
У місті розташовувалася одна з філій концентраційного табору Gross-Rosen. В’язні працювали переважно на шахтах мідних руд, у каменоломнях та відкритих кар’єрах.
Понад 5 століть Болеславець перебував за межами польської держави (від 1392 до 1945 року). Кілька разів він зазнавав руйнувань (під час гуситських воєн, Тридцятилітньої війни, наполеонівських воєн, Першої та Другої світових воєн). Із торговельно-ремісничого міста з часом він перетворився на досить добре промислово розвинене багатогалузеве місто.
Попри домінування кераміки, розвивалися й інші галузі виробництва. Однак і в німецькій державі Болеславець залишався невеликим — лише близько 20 тисяч мешканців — містечком на периферії Третього Рейху.
12.02.1945 року місто знову опинилося в межах польської держави.