Отже, принаймні у світлі хронік, немає підстав стверджувати, подавати, писати чи повторювати, ніби Болеславець отримав міські права за німецькими зразками («такі, які має») у 1251 році. Передане нам Верніцьким повідомлення про втручання міських писарів XV століття, безперечно, зобов’язує нас зважати на нього, адже наскільки промовистою є збережена крізь віки й покоління пам’ять про джерела набутих прав, яка замінює письмові докази та документи; однак не можна пов’язувати її виключно з особою Болеслава Рогатки. Щоправда, не виключеною була б інша дата з часу його правління тут. Але коли серед хроністів немає усвідомлення такої дати, яка видавалася б настільки важливою в історії міста, а енциклопедії подають лише цю одну непідтверджену дату — 1251 рік, то не можна не брати до уваги також зв’язок цієї події із заснуванням міста саме завдяки Болеславу Високому, як подає Гольштайн, близько 1190 року.
Якщо ж дотримуватися висловленої вище думки Верніцького, то не можна вважати нереальною тезу, що розбудоване під градом поселення, обнесене валами й мурами, вже в цей час набуло характеру міста (oppidum), а з плином років переймало «нові» міські, самоврядні форми управління та звичаї від інших міст, наділених західним правом, і що саме це закарбувалося в пам’яті наступних поколінь. Таке відокремлення міста, як ми вже сказали, не було б у Польщі поодиноким випадком. У XII столітті, зокрема в Сілезії, розгортався дуже жвавий колонізаційний рух, сприятливий для виникнення поселень міського характеру, що могло зумовити формування певної самоврядної організації. Щоправда, у феодальних умовах це, в принципі, не могло відбуватися без згоди правителя. Йому належало все — і земля, і люди. Отже, між ним і суспільством точилася безперервна боротьба за збільшення та збереження власності. Єдиною надійною легітимацією поступок, отриманих від князя перед лицем жадібності правителя, були грамоти про надання та привілеї. Звідси й такі часті вимоги міст і сіл до наступних правителів підтвердити набуті права та свободи. Жоден князь не відмовився б від нагоди стягнути з міста данину за привілей міських прав. Адже поступка з боку правителя ніколи не була безкорисливою. Кожне надання привілею звужувало сферу влади правителя-феодала, а надання міських прав ставило між ним і підданими організовану спільноту, яку він міг терпіти, в принципі, лише за визначену ціну.
У нашому випадку на дещо ліберальніший погляд на це питання дає змогу подивитися специфічний соціально-політичний характер ситуації своєрідного безкоролів’я в Сілезії після смерті Болеслава Кривоустого, що сприяв самостійному, незалежному звільненню Болеславця — як-не-як столиці племені бобжан. Цьому спонтанно розвиненому на західних окраїнах країни передмістю, оточеному численними селами й розташованому на перехресті шляхів до Любаня та Згожельця, а далі до Лейпцига, Болеслав I Високий близько 1190 року міг надати певні права, легалізувавши створене тут раніше самоврядування.
Отже, Болеславець справді міг мати своєрідні міські права, тобто більш-менш незалежне самоврядування, ще за часів Болеслава Високого, і міг їх легітимувати, якщо Генріх I не поспішав «продавати» йому ці права. Але місто в цей момент могло бути для цього надто бідним, а слід сказати, що за заможністю вже тоді його випереджав Львувек. Князь також міг розраховувати на те, що місто звернеться по підтвердження цих прав, і, бажаючи змусити його до цього, свідомо не згадав про його права в новогродзецькому документі 1233 року. Однак, здається, не викликає сумніву, що найважливішою причиною тогочасного ігнорування Болеславця, який безперечно перевершував Новогродзець значенням, був визнаний князем факт його функціонування на основі польського права, тоді як Новогродзець отримував німецьке право. Інше, ніж мав значніший Болеславець, щодо якого визначали розташування цього нового міста. Щоправда, через 30 років (1265), що, однак, не змінює суті справи.
Якщо ж говорити про польське право того часу, то спочатку його становила воля правителя, а згодом, доки не було прийнято так зване Саксонське зерцало, — привілеї, грамоти про заснування міст, а передусім звичай, санкціонований волею правителя й забезпечений державним примусом. У цих межах кожне місто чи містечко, якщо воно вже в такому розумінні звільнилося від безпосередньої влади каштеляна, мало власне право, хоча насправді ці права походили зі спільної основи.
Ян Ґ. Берґеманн, який, крім хроніки Болеславця 1829 року, написав також хроніку Львувека, історію Ґродзьця та інші праці, піддається їдкій критиці з боку Верніцького, який закидає йому написання «небилиць». Однак аналіз його хроніки на основі польської історіографії, наприклад у частині, що охоплює історію правителів Болеславця від Мешка I, дає змогу стверджувати його фактичність, об’єктивність і відповідність історичним фактам. Його науковий апарат, щоправда, поступається науковому апарату доктора Верніцького, також об’єктивного, але для якого (Верніцького) пам’ять поколінь не є аргументом, на відміну від документів, які можна знайти. Об’єктивність обох авторів підпорядкована різним поглядам. Якщо Берґеманн пише з позиції сілезця, то Верніцький представляє погляд німця, що виявляється, наприклад, у переконанні, ніби надання місту німецького права, а фактично права за німецьким зразком, перетворює, робить це місто німецьким. Тому для другого історія Болеславця починається з перших письмових документів, хоча й він не заперечує польськості Сілезії до німецької колонізації. Джерелами праці Берґеманна є також «усі опубліковані друком праці, дуже багато рукописів, документи та інші неопубліковані джерела». Ця праця поза всяким сумнівом має науковий характер.
На думку цього автора, слід «на підставі достовірних історичних свідчень» (B. 1, 23–24) вважати, що давній князівський град або замок у Болеславці був збудований Болеславом I Хоробрим між 1018 і 1025 роками. Поруч із градом розвинулося поселення, у якому 1205 року княгиня Ядвіґа, дружина Генріха I Бородатого, поставила церкву перед Верхньою брамою. Спочатку це не був каштеляніяльний град, оскільки ще в документі папи Адріана IV від 1155 року, що підтверджував межі Вроцлавського єпископства, каштелянію в Болеславці не згадано (пор. H. 13)»'», хоча саме Болеславець можна вбачати там під загадковою назвою «Szobolezke» серед градів над Бубром, чого Берґеманн, як і інші, не бере до уваги.
- пор. Францішек Ленцевський, «До студій над проблемами сілезьких міст до кінця XVI століття», Ополе, 1965, с. 12
- «Саксонське зерцало», приватний звід саксонського права, укладений приблизно між 1215 і 1235 роками, якому Казимир Великий 1356 року надав обов’язкової сили в Польщі, коли поклав його рукопис у заснованому ним вищому суді німецького права в Краківському замку; пор. Станіслав Кутшеба, «Історія джерел давнього польського права», Львів—Варшава—Краків, Вид. Закладу ім. Оссолінських, том 1, с. 204
- Станіслав Кутшеба, цит. праця, с. 200
- За словами проф. Кутшебы, право, що застосовувалося в польських містах, визначали як німецьке право, або точніше — як магдебурзьке (середське), хелмінське чи любецьке право (пор. цит. праця, с. 199). Однак саме це визначення є оманливим навіть тоді, коли йдеться про буквальний текст такого права, адже воно зазнавало значних модифікацій. Такий текст разом із доданими до нього роз’ясненнями ставав польським правом, коли отримував згоду й санкцію правителя на застосування та прямий або мовчазний державний примус. Так, наприклад, сталося 1261 року, коли вроцлавські князі Генріх II Побожний і Владислав із певними застереженнями визнали магдебурзькі роз’яснення чинним правом для Вроцлава (там само, с. 207).
- Скорочення (H...) — назва та сторінка книги: Haude, Gocke, Heimatbuch des Kreises Bunzlau, Bolesławiec, 1925 (перекладач називає її Болеславецьким альманахом).
- пор. G. Labuda, Studia nad początkami państwa polskiego, 1.1, Познань, 1989, с. 226