частина друга
Серед інших болеславецьких літописців Ян Г. Берґеманн, який, до речі, широко користувався рукописом Матеуша Рутгарда 1630 року, у своїй ґрунтовній три частинній хроніці 1829 року, взагалі не згадуючи Гольштейна, прямо стверджує, що 1190 року Болеслав Високий надав дотеперішньому селу міські права й дарував цьому новому місту право мати власну владу, щоправда, повністю залежну від каштеляна. Він навіть називає прізвище першого призначеного (!) каштеляном бургомістра, якогось Миколая Смотила. Далі він зазначає, що ця залежність тривала до 1226 року, коли, за його словами, князь Генрик Бородатий надав місту німецьке, або магдебурзьке, право, а також судову владу над вільними дорогами в радіусі милі навколо міста, звільнив його від зборів із хлібних, м’ясних і шевських лавок та лазень, надав ремісникам право милі, вільне полювання на відстані милі від міста, збори з дрібних скарг, мито за переправу через Болеславецьку Варту та Бубр, а також дозволив вільні вибори міської ради (B.I 38–39; III 7)"'. Однак у зв’язку зі змістом раніше згаданого документа Генрика Бородатого від 2 листопада 1233 року інформація Берґеманна про отримання Болеславцем німецького міського права 1226 року, безперечно, не відповідає дійсності.
Насо 1667 року та Фехнер 1787 року подають лише, ймовірно, за не цілком точно зрозумілим Гольштейном або ж за Рутгардом, відомості про виникнення міста 1190 року.
Натомість доктор Верніке передусім зауважує, що в: Chronica principum Poloniae in Script. r Sil. l.99 Болеслав Високий згадується лише як засновник Вленя та Легниці (W.5), ігноруючи інформацію Берґеманна про надання місту міських прав 1226 року, сумнівається в існуванні міста в юридичному сенсі вже близько 1190 року, хоча й не заперечує цього, натомість вважає, що таким воно могло бути близько 1251 року. Він доводить, що про виникнення міста як такого, тобто в юридичному сенсі, вирішував певний правовий акт — документ правителя, який надавав населеному пункту міські права. Адже лише такий акт звільняв мешканців, створював прошарок вільних людей, проміжний між правителем і баронами (панами), з одного боку, та невільними людьми — з іншого, тобто стан міщан (cives). Проте він, як сам визнає, не знає, у чому полягало поняття міста в польських відносинах (W.62), і хоча прямо цього не стверджує, на підставі цього висновку можна припустити, що йому не була чужою думка: Болеславець міг бути містом de facto у розумінні польського права (oppidum in jure Polonicum). І слушно, бо хоч у той час у Польщі загалом було небагато міст, цю роль виконували значні скупчення населення, зокрема в Кракові, Гнєзні, Крушвиці, Цєчу, Глогові, Ополі та, зрештою, у Вроцлаві, який формально отримав міські права за магдебурзьким зразком лише 1229 року або навіть 1242 року, а тоді вже був другим за величиною після Кракова польським містом. Він також пише, що постійний розвиток міста сам собою призвів до обмеження й позбавлення влади спадкового війта на користь ради, а отже, місто виникло спонтанно, а не обов’язково внаслідок формального надання міських прав (W. 5 і 82). Владу над такими містами, однак, навіть якщо вони виробили власне самоврядування, безперечно здійснював каштелян як представник загальної, необмеженої князівської влади — так, як це представив Берґеманн, говорячи про ситуацію до 1226 року. Тут варто зазначити, що в польській історіографії Болеславець згадується серед міст, заснованих до локації.
Певною мірою проливає світло на цю справу наведений Верніке (W. 7) запис у збереженій ще за його часів у фрагментах книзі привілеїв XVI століття. У ньому йдеться про те, що 1437 року (ймовірно, у зв’язку з наказом імператора Сигізмунда Люксембурзького від 1436 року, щоб після заворушень, спричинених війною з гуситами, люди повернулися до своїх місць проживання, обробляли свою землю та займалися попередньою діяльністю — див. B.III,38; до речі, звідси випливає, що в період чеського верховенства, а принаймні в цей час, Легниця була осідком верховної влади над Болеславцем) перед радою в Легниці постали четверо колишніх міських писарів із Болеславця. Найстарший із них виконував цю функцію 1397 року. Вони вимагали відтворити втрачений привілей і під присягою засвідчили, що їхні предки мали право вільного полювання та вільного вилову риби на обох берегах Бубру від часу «піднесення» міста, надане їм князем Болеславом, і що цей привілей був підтверджений князем Болеком Свідницьким (пом. 1368). Ці свідчення 17 листопада 1437 року підтвердив міський писар у Яворі Миколай Шаффер, якому тоді було 60 років; він був уродженцем Болеславця і раніше виконував таку саму функцію в Болеславці. За Верніке (W. 63), у заявах цих писарів могло йтися лише про Болеслава Другого з цим іменем, якому Болеславець належав у 1244–1252 та 1270–1278 роках.
Отже, описану подію слід було б пов’язати з тезою про локацію міста на німецькому праві в період між 1245 і 1251 роками та з особою Болеслава II Рогатки. Берґеманн міг услід за Рутгардом припуститися помилки (lapsus calami), подавши, наприклад, 1226 рік замість 1246-го. З іншого боку, проти 1246 року свідчить те, що хвиля «піднесення» вже існуючих сілезьких міст до німецького права за часів Генрика I минула значно раніше: Злотория отримала це право 1211 року, Сьрода-Шльонська, чия організація міського самоврядування під назвою середського права була прикладом для інших міст, — 1214 року, Сцинава — 1215 року, Львувек — 1217 року, Вроцлав — за Верніке — 1229 року, Олава — 1234 року, не кажучи вже про сусідній Новоґродзець (W. 7). Болеславець, мабуть, не був менш важливим містом, ніж Новоґродзець або Львувек, адже близько 1154 року город належав до найважливіших у країні (B.111,5), тоді як цих двох населених пунктів як таких, імовірно, ще взагалі не існувало, а в бурхливі роки правління Рогатки Болеславець уже мав значну вагу як місто. Найкраще ці відносини характеризує назва Новоґродця, даного Конрадом у документі від 19 червня 1265 року, — розташований поблизу Болеславця (situm iuxta Boleslauech). І хоча до вказаного вище часового проміжку належить дата 1251 року, наведена «Енциклопедією Орґельбрандта» та «Новою загальною енциклопедією PWN» і прийнята за правдиву, її достовірність викликає сумніви хоча б тому, що порівняно з іншими вона є пізньою. Ці сумніви посилює зміст наведеного вище оригінального документа Болеслава Рогатки від вересня 1251 року, у якому Болеславець виступає як civitas із підтекстом безперервного існування як такого. Тож не дивно, що місцевим літописцям узагалі невідомий факт надання місту міських прав 1251 року — найімовірніше, такого факту не було.
далі буде.
- Johann G. Bergemann, Chronik der Stadt Bunzlau, Болеславець 1829
- скорочення: (B) — Bergemann, частина й окремо пагіновані частини книги, як у
примітці до 5
- Efraim Ignacy Naso, Phoenix R.edivivus Ducatum Svidniccnsis, Javrowiensis, Вроцлав 1607
- Christian G. Fechner, Die Geschichte der Stadt Bunzlau, Болеславець 17S7
- Хроніка польських князів
- WBP (Велика загальна енциклопедія PWN, Варшава 1966), т. 7, с. 255
- Maria Bogucka, Henryk Samsonowicz, Історія міст і міщанства в передподільній Польщі, Вроцлав—Варшава—Краків—Ґданськ—Лодзь, видавництво Національного інституту ім. Оссолінських, 1986, с. 28