Великдень є найдавнішим і головним святом християн. Він бере свій початок від юдейської Пасхи, тобто виходу євреїв із єгипетського рабства до обіцяної землі. Уже перші покоління християн урочисто вшановували воскресіння Ісуса Христа в ніч із суботи на неділю. Навіть немає певності щодо дати Його воскресіння, тому Великдень є рухомим святом. Нікейський собор 325 року встановив, що Великдень слід відзначати в неділю, яка припадає після першого повного місяця одразу після весняного рівнодення. Однак обов’язкової дати весняного рівнодення визначено не було.
Очікуванню свята Великодня століттями передував тривалий і виснажливий піст. Великий піст, що триває 40 днів, — це час ставати кращими, час очищення душі, тіла й шлунків. Особливе нагромадження великопісних звичаїв відбувається протягом його останнього тижня. Серед багатьох найпоширенішими великодніми символами є яйце, зелена гілка, вогонь і вода. У Середньовіччі, якщо на Велику середу припадав так званий сухий день, постили. Спочатку у піарів, а пізніше у домініканців, францисканців та інших орденах служили темну утреню. Після кожного псалма гасили одну свічку. Після богослужіння священники шуміли, б’ючи псалтирями та требниками по лавках, щоб нагадати про зміни, які відбуваються в природі під час страждань Христа. Хлопці наслідували священників, гупаючи по лавках спеціально пристосованими для цього палицями. Під час урочистої вечірньої меси у Великий четвер дзвони замовкають, щоб озватися лише під радісне «Алілуя». Їх замінюють калатала. Вони нагадують, що Христа видали на хресні муки і Він страждає, а церква поринає в смуток і жалобу. Після меси священник оголює вівтар на згадку про оголення Ісуса від одягу.
Страсна п’ятниця — найсумніший день року. Христос після довгих мук помер на хресті. Це єдиний день року, коли не служать святу месу. Натомість відбувається вечірня літургія, яка складається з опису страстей Господніх, молитви вірних, поклоніння хресту та святого причастя, після чого Господа Ісуса переносять до символічного гробу.
Символи...
Агнець — у нашій польській традиції на святковому столі панує великодній агнець із прапорцем і написом «Алілуя». Агнець є символом убитого Ісуса, який воскрес, переміг смерть і здолав сатану...
Пальма — має складатися з гілочок ліщини, верби, тиса, сосни або ялівцю. Усі ці рослини засумували після смерті Христа, як оповідає легенда. У різних регіонах країни збереглися різні звичаї виготовлення пальм. На Кашубах, Курпях, у Краківщині та серед горян освячують чотири пальми. Одну призначають для кладовища, другу розміщують за образом, щоб вона захищала дім від пожежі та грому, третю — у господарських будівлях, щоб оберігала худобу. Четверту ламають на палички й зв’язують у хрестики, щоб у Велику п’ятницю перед вечором встромити їх на узбіччях полів для доброго врожаю.
Гроби Христа — це справді польська традиція. Залежно від ситуації, у якій перебувала країна, вони представляли сцени зі Святого Письма або мали національний характер. Біля них несли варту віряни, переважно вдягнені у пожежну форму. Це були звичайні люди, серед яких нерідко траплялися шановані громадяни. Відвідували гроби в різних церквах, біля кожного на хвильку затримуючись у молитві. Часто біля гробів організовували збір коштів на будівництво лікарень і для бідних. Велика субота — день спочинку Господа Ісуса в гробі, день молитви й очікування Його воскресіння. У домівках завершували приготування до освячення великодніх страв. Коли віряни йшли до церкви зі свяченим, на деревах біля церков сиділи юнаки й голосно, без зайвих церемоній вихваляли або ганили риси, зовнішність і поведінку окремих дівчат... які часто були обраницями їхніх сердець...
Літургія вогню та води — відбувається ввечері, тобто під час Пасхальної вігілії. Віряни збираються біля церкви навколо вогню. Відбувається освячення вогню, від якого запалюють свічку, що називається пасхалом. Вогонь символізує Христа, який є світлом, що розсіює темряву, світлом життя. Після освячення вогню та свічки віряни йдуть за священником, який несе пасхал, до темної церкви. Ця процесія нагадує мандрівку ізраїльтян Синайською пустелею за вогняним стовпом. Під час цієї літургії також освячують воду, яку використовують для уділення Таїнства хрещення протягом усього великоднього періоду.
Урочистість Воскресіння Господнього — спочатку відзначалася лише під час Пасхальної вігілії й завершувалася безпосередньо перед світанком. У Великодню неділю віряни вставали рано, до сходу сонця, щоб у найближчому озері, річці чи струмку обмити очі й тіло. Вірили, що вода має цілющу силу. Святково вдягнені, вони йшли до церкви на воскресну службу.
Опис цієї урочистості XVIII століття за о. Кітовичем: «Воскресна служба, або процесія у Великодній день навколо винесеного з гробу, була такою, якою є й сьогодні; тричі обходила всередині церкву довкола або довкола церкви на кладовищі чи церковних галереях — залежно від того, які були можливості в тому чи іншому місці».
Яйця, писанки — яйце є символом життя, а писанка — символом Великодня. Невідомо, відколи писанки вважають символом свята. Вони дуже різноманітні й залежать від регіону. Для писанки обирають найкращі яйця: жовтуваті, з шорсткою шкаралупою — такі найкраще вбирають фарбу. Здавна в писанках повторюються традиційні мотиви, які часом нагадують вишивку або візерунки на кераміці: різні спіралі, вертушки, драбинки, клітинки, хрести, стилізовані квіти. Рідше трапляються людські або тваринні фігурки. Писанка, освячена у Велику суботу, мала захищати дім від нещастя. Шкарлупки зі свячених яєць сипали на капусту, «щоб її гусінь не з’їла», котили яйця вздовж грядок, щоб захистити поля від бур’янів. Велике значення писанка мала як подарунок. На свята її отримували гості, хрещені батьки дарували писанки своїм похресникам, дівчата — улюбленим хлопцям, жебракам — щоб вони молилися за душі померлих; також її клали на могили...
Можливо, значення яйця пояснювали тим, що воно містило в собі приховане життя, а кругла форма була символом сили та здоров’я; наприклад, у деяких частинах Польщі яйцем натирали спини худоби, яка вперше в році виходила на пасовище. Сьогодні всі ці обряди, пов’язані з яйцем, зникли, але барвиста писанка є окрасою великоднього столу, і шкода було б відмовлятися від цього звичаю.