1392 рік приніс істотні зміни в житті мешканців Bolesławiec: разом з усім jaworsko-świdnickim князівством вони опинилися під владою Люксембургів, які правили Чеською короною. Спочатку життя міщан ішло звичайним чином, але дедалі частіше його переривали напади озброєних лицарів-розбійників. Під час одного з таких нападів місто втратило 10 озброєних вартових. У цій ситуації міські радники вирішили приєднатися до союзу 14 сілезьких міст проти лицарів-розбійників. Усе це відбувалося 1398 року, і здавалося, що тепер настане такий бажаний період спокою, тим більше що привілеї міста підтвердив король Вацлав Люксембурзький. На жаль, на Bolesławiec обрушилися набіги гуситів. Уже 1427 року вони захопили всі навколишні місцевості, але саме місто змогло відкупитися. Викупом стало чудове, широко відоме пиво. Через два роки, почувши про наближення гуситів, багаті міщани залишили Bolesławiec. Місто було захоплене, а в помсту за таку поведінку мешканців наклали викуп у розмірі 900 празьких грошей. Як гарантію сплати заручників ув’язнили в чеському Jaromierz. До того ж гусити частково зруйнували місто, особливо постраждали міські брами. Болеславчани насилу сплатили викуп і поступово взялися до будівництва будинків. Щоб захиститися від нових нападів, вони уклали з Lwówek угоду про взаємну допомогу в разі нападу.
Втрати, понесені в гуситських війнах і примножені пожежами, пом’якшили постанови імператора Зигмунта Люксембурзького, згідно з якими Bolesławiec звільнили від податків і мит. Через кілька років було підтверджено привілей соляних ярмарків. Сіль привозили з Польщі та Саксонії. Щоб отримати додаткові надходження до міської скарбниці, міська рада замінила тілесні покарання грошовими штрафами. Завдяки цим доходам місто погасило борги.
Період миру дав змогу розбудувати місто. Вільні ділянки швидко забудували, і наступні прибульці мусили будувати свої оселі за межами міських мурів. Так уздовж головних виїзних доріг виникли 3 передмістя: Верхнє, Нижнє та Миколаївське.
Миколаївське передмістя населяли шахтарі, зайняті на золотій копальні. Тут розташовувалися полотняна фарбувальня, лікарня, перцевий млин, цвинтар і ставки: верхній, замковий (зі шлюзами) та шибеничний.
У східній частині розташовувалося Верхнє передмістя. Тут існували гончарна майстерня та стрільбище, а пізніше, у XVII столітті, тут збудували цегельню.
Нижнє передмістя було найбільшим. Тут розташовувалися 4 гончарні майстерні, паперовий млин, тартак, деревотерка, сукновальня, «піщаний» млин, а також «верхній» і «нижній», тобто «великий млин».
У самому місті з’явилися будівлі громадського призначення. Уже 1452 року маємо відомості про діяльність школи, над якою право патронату здійснювала міська рада. 1531 року розпочали будівництво каналізаційної мережі. Інсталяції проходили в тиловій частині ділянок закритими каналами, а завдяки розташуванню міста на легкому схилі, що спускався на захід, стічні води природним шляхом спрямували до Bóbru.
1554 року місто перебрало монастир домініканців і перебудувало його на лікарню. 1558 року організували й відкрили першу аптеку. Зміцнення вуличного покриття розпочалося ще в XIII столітті: у найбільш заболочені місця насипали сипке каміння. Від середини XVII століття систематично вимощували не лише основні транспортні маршрути, а й бічні вулиці. Міські радники також дбали про свою резиденцію.
1525 року розпочали будівництво нової ратуші, роботи тривали 10 років. У наступні роки будівлю прикрасили, облицювавши частину використовуваних залів плитами з пісковику та розписами.
Мешканці Bolesławiec, як і в добу П’ястів, займалися торгівлею та пивоварінням, але з’являлися й нові галузі господарства. У середині XVI століття найбільшим був цех сукнарів. Цим ремеслом займалися близько 700 осіб. Значну роль відігравали також ковальсько-слюсарні ремесла. Ковалі мали власний цех, а їхнє значне зростання, безперечно, було пов’язане з активізацією виробництва приміських кузень, які постачали велику кількість залізної сировини. На основі багатих покладів керамічної глини виникали гончарні майстерні. Однак цех гончарів не був численним, а його члени не були багатими. У реєстрі мешканців Bolesławiec за 1563 рік, що містив власників будинків і кількість наявної зброї, про гончарів не згадується. Кількість мешканців зростала, і в середині XVI століття в місті проживало 3450 осіб. Цей чудовий період розвитку був брутально перерваний зовнішніми подіями.
1618 року в Чехії спалахнуло повстання проти правлячої династії Габсбургів. Розпочалася Тридцятилітня війна (1618–1648). На першому етапі вона загальмувала розвиток Bolesławiec, але не охопила його воєнними діями. Лише другий період війни виявився катастрофічним.
Вигідне розташування біля головної дороги, поруч із бродом через Bóbr, в умовах воєнних дій поблагословив Найсвятішими Дарами. Сестри оселилися в парафіяльному будинку св. Стефана на вул. Zacisze, 1, потім у будинку св. Ядвіги поруч із костелом Успіння Пресвятої Діви Марії, а через рік міська адміністрація виділила Сестрам два об’єкти: один у селі Łaziska, а другий у Bolesławiec на вул. Świerczewskiego, 23 (нині Zgorzelecka, 27). Через рік, 23 вересня 1947 року, з Югославії прибули ще 4 польські Сестри-Адораторки.
Поступово Сестри пристосовувалися до нових умов, які застали в Bolesławiec, і разом із доброзичливим до них суспільством ділили його долю. У жовтні 1947 року Сестри вже могли радіти власній каплиці та присутності Ісуса в Найсвятіших Дарах. У перші роки перебування на Повернених землях вони розділяли долю складної повоєнної відбудови. Зокрема, вели господарство в Łaziska та вирощували сад у Bolesławiec. Водночас Сестри навчали дітей і молодь гри на музичних інструментах, готували театральні постановки та провадили дитячий садок. У цей час значний внесок у розбудову й розвиток Польської провінції Згромадження зробила Сестра Kalista Zielonka. Саме завдяки їй вдалося відкрити новіціат, а згодом і провінцію.
Дуже важливою датою в історії болеславецьких Сестер-Адораторок був 1965 рік, коли була заснована Польська провінція Згромадження Сестер-Адораторок Крові Христа з осідком у Bolesławiec. Першою провінційною настоятелькою призначили Сестру Miriam Jaskot. У цей період Сестри вже працювали катехитками, а також займалися вишиванням і пошиттям літургійного одягу. Однак найбільше уваги приділяли питанням катехизації. Тому наступна провінційна настоятелька, Сестра Kalista Zielonka, зробила великий наголос на освіті кадрів катехиток.
У наступні роки, коли провінційною настоятелькою стала Сестра Zofia Zawadzka, Згромадження почало долучатися до руху оаз і провадження Спільноти Крові Христа. Завдяки цій діяльності культ Найсвятішої Крові поширився в інших регіонах Польщі. У вісімдесятих роках Сестри розпочали навчання та підвищення кваліфікації у польських католицьких закладах вищої освіти. Відтоді вони навчаються в Люблінському католицькому університеті, Академії католицької теології у Варшаві та Папському богословському факультеті у Вроцлаві.
Прагнучи виконувати місійні настанови своєї Засновниці, болеславецькі Сестри-Адораторки завдяки старанням провінційної настоятельки Сестри Teresa Kulik 1992 року вирушили в Україну та далекі райони Сибіру, щоб і там проголошувати правду про цілющу силу Крові Христа. Нині материнська болеславецька спільнота Сестер-Адораторок має в Польщі свої чернечі осередки у Вроцлаві, Ченстохові, Zawidów, Zakopane, Варшаві та Познані. Їхня апостольська мета — ділитися з ближніми плодами Відкуплення через євангелізацію та любов. Відповідно до засад блаженної Марії Маттіас Сестри-Адораторки спрямовують свою молитву й діяльність на євангелізацію дітей і молоді, духовну підтримку сімей та служіння хворим.
Радіючи із Золотого ювілею Сестер-Адораторок, бажаємо Їм, щоб усюди, де вони працюють і здійснюють апостольське служіння, проголошували Радість, яка випливає зі Спасіння Ісуса Христа.