(Передрук із щоквартальника. У вступі редакція зазначає, що це початок циклу статей, присвячених історії гміни, які підготував пан Базилі Мулек. Це своєрідна хроніка історії земель, на яких ми живемо. Дві частини цієї хроніки були відзначені нагородами: у 1948 році — II загальнопольська премія в конкурсі Центрального союзу сільськогосподарських кооперативів «SCH» на тему «Участь учасників бойових дій у розвитку сільської кооперації», у 1950 році — повітова премія «Розвиток освіти». Сльоза на очі навертається: у колишньому повітовому місті Болеславці титуловані «вчені знавці предмета» ставлять «партійну боротьбу на місцях» вище за документування місцевої історії, тому Болеславець і досі чекає на монографію своїх Тацитів і Длугошів...).
Гміна Осєчниця розташована на території лісового комплексу Нижньосілезьких борів, точніше кажучи, у західній частині цього комплексу, тобто в Болеславецько-Зґожелецькій пущі. Ця територія, попри те що нині малозаселена, має надзвичайно тривалу історію заселення.
Перші писемні джерела, що стосуються населених пунктів, які нині розташовані в межах гміни Осєчниця, є результатом досліджень німецьких істориків XIX століття й датуються XIII століттям. У той час уже існували такі населені пункти, як Олобік, Осаєчов, Лавшова, Клічкув і Парова. Характерно, що через стратегічне розташування ці населені пункти від самого початку були укріплені,
Корінним населенням, яке мешкало на цих територіях на початку нашого тисячоліття, було слов’янське плем’я бобрян, яке, як і всі народи цього регіону, ґрунтувало свою окремішність на анімістичних віруваннях, різних у кожного племені. Безпосередньо населення, що мешкало на території сучасної гміни Осєчниця, підтримувало торговельні й культурні контакти з іншими слов’янськими спільнотами, які населяли сучасну територію Нижньої Сілезії, а саме зі слензанами, тржебовянами, дзяadosанами та любушанами, які нині живуть на Любуській землі.
У ранньосередньовічний період на території гміни вже існував перший населений пункт, розташований поблизу сучасного села Олобок. Як випливає з пізніших хронік, уже близько 800 року нашої ери на території Олобока існувало язичницьке святилище бога, якого називали Мілібогом. Також уживалися назви Мола Покка, Мулібог, але видається, що це назви, спотворені німецькими істориками. Отже, населений пункт Олобок багато століть тому був культовим місцем слов’ян, які мешкали в околицях сучасного Болеславця. Безперечно, це мало надзвичайно важливе значення для розвитку цього та навколишніх поселень — таких як Парова чи хоча б Клічкув.
У період формування перших слов’янських держав територія сучасної гміни Осєчниця, ймовірно, входила до сфери впливу Великоморавської держави, хоча, як видається, не перебувала під її безпосередньою владою через важкодоступність цього регіону — непрохідні пущі й болота. Звісно, слід підкреслити, що вже тоді в цьому регіоні існували дороги, але їх було небагато, і їх відносно легко можна було захистити від небажаних прибульців, які намагалися сюди проникнути.
На початковому етапі формування польської державності регіон Болеславця, а разом із ним і територія гміни Осєчниця, увійшов до складу держави Мешка I. Однак слід пам’ятати, що це були окраїни держави Мешка, тому життя тут загалом минало без втручання князівської влади. Водночас мешканці цих околиць постійно наражалися на напади ворожих племен із заходу та німецьких можновладців, які прагнули загарбати ці землі й підкорити їх своїй владі.
Поселенські осередки на території сучасної гміни Осєчниця лежали майже на самому польсько-полабському кордоні й належали до Болеславецької кастелянїї. Ця кастелянїя була одним із головних оборонних пунктів у цьому регіоні. Навколо окремих поселень населення будувало систему дерев’яно-земляних валів, залишки яких у вигляді довгих підвищень можна побачити поблизу деяких сіл гміни, зокрема в Лавшовій.
У ранньофеодальний період біля західного кордону Польської держави виникла потужна система укріплень, що пролягала вздовж Одри; було створено низку допоміжних оборонних пунктів, до яких, зокрема, належали укріплення на Лужицькій Нисі, Бобрі та Квісі. Залишки цих укріплень збереглися в районі Клічкова й місцеве населення називає їх «Валами Хороброго». Як випливає з пізніших записів, укріплювальні вали в районі Клічкова насипали за наказом Мешка I, а згодом їх зміцнив Болеслав Хоробрий. Від ефективності цієї оборонної системи залежала доля Польської держави на зорі її існування.