Будемо раді, якщо Читачі захочуть висловити свою думку про «Голос», який є, зрештою, Вашим виданням. Маємо своїх рішучих шанувальників і затятих противників, маємо «конкуренцію», підтримку й опозицію, маємо доробок і перспективи (підтримка IDEE — варшавського Інституту за демократію у Східній Європі, який зарахував нас до 100 провідних видань країни — з потенційним шансом потрапити до елітної «Десятки» самофінансованих видань). Маємо прихильний клімат у місцевому самоврядуванні (у більшості депутатів), маємо можливість перетворитися на щомісячник «Голос Болеславецької землі» (зразок — у цьому номері). Що далі? Бути лівим чи правим виданням, аполітичним і незалежним (як досі), органом Товариства любителів Болеславця чи місцевого самоврядування, інформаційним бюлетенем чи вкладкою до науково-популярного «Щорічника Болеславецької землі», культурно-суспільним періодичним виданням чи бульварною газетою, модною нині «револьверкою», що ганяється за сенсаціями? Просимо висловлювати власні міркування, пропозиції, конструктивну критику, порівняння. Це, безперечно, дозволить редакційній команді громадян-ентузіастів працювати ще краще. А зараз пригадаймо цікавіші ініціативи «Голосу» та TBM:
- збір коштів (понад 800 мільйонів злотих) на «Дар серця» та придбання за них медичного обладнання для місцевої лікарні (УЗД серця й хірургічний набір для отоларингології),
- «Дар серця II» — збір понад 500 мільйонів злотих на придбання лапароскопа, що невдовзі відбудеться (вартість обладнання — 1 мільярд злотих),
- загальноміський «Конкурс на озеленення балконів»,
- плебісцит на найкращого спортсмена й тренера,
- заходи: «Святвечір для самотніх», «Карнавальні розваги для дітей» із Дитячого будинку,
- спонсорство відзначення 50-річчя повернення Болеславця до вітчизни
- будівництво Пам’ятника кресов’якам,
- видання болеславецької графіки (Bancewicz), листівок (Żuralski), болеславецьких календарів, підготовка альбому про Болеславець (кольорового, акварелі Kozłowski),
- відзначення 50-річчя повернення югославської Полонії.
У Болеславці охоче й гучно проголошували «війну внизу». Як може існувати оаза спокою й щастя в морі брудної піни, у заїздах сусідніх ґмін, в обпльовуванні, підгризанні, хапанні за горло, копанні, очорненні, у побожній агресії проти кожного, хто думає інакше? Болеславецький консенсус був неприйнятним для нової, «єдино правильної сили», яка хоче мати монополію на правду й рацію, а існування незалежного видання — просто нестерпним. Рій самодіяльних «памперсів», кожен із яких носив у рюкзаку якщо не маршальську булаву — то принаймні перо, вирване з крил Пегаса, — намагався з усіх боків оточити неприступну фортецю, якою виявився «Голос Болеславця». Нарешті розпочався штурм, що завершився... пірровою перемогою. Бо я йду, натомість незалежний у поглядах і думках «Голос» залишається, додатково посилений ґмінами Nowogrodziec і Osiecznica. Тож хочу подякувати опонентам і противникам за допомогу в ухваленні мною цього рішення: мені було ніяково перед колегами-громадськими активістами, коли я вирішував піти, а сьогодні маю чудовий привід і комфортну ситуацію як людина, яку цькували й переслідували «геніальні руйнівники». Шкода лише, що ці ідейні ортодокси не помітили: їхній час безповоротно минув, що вже 1996 рік і Польща вже не та сама. Але це вже їхня проблема.
Запевняю, що маю достатньо гостре перо й гнучкий язик, щоб писати як журналіст усюди, де захочу. У цьому й полягає моя справжня незалежність: мені справді нічого не потрібно — ні занурюватися в багно, яке виливають недолюблені, недоосвічені й нещасні опоненти, ні домагатися влади над душами, лаврів чи слави, ні битися за гроші. Я не мушу піддаватися примітивній індоктринації, домагатися прихильності партійних босів, ототожнювати себе з певною ідеологією, служити якимось панам, залишаючись у принизливій залежності. Бути самому собі керманичем, моряком і кораблем — саме це і є справжня свобода, і ніхто не може її в мене забрати; цього не здатні зрозуміти «великі політики» місцевого рівня — неважливо, якого вони кольору, поглядів чи боку. Я щиро їм співчуваю: руйнуються посади вигаданого світу ідей, вислизає з рук «світле майбутнє», залишається гіркота поразки...
Не стільки роздратували, скільки розсмішили мене «грізні» атаки на сторінках занепалих «Лужиць» чи місцевого видання, назви якого я навіть не згадую. Мене хотіли притягнути до відповідальності за погляди, але це прийом просто курйозний, ризикований і нездійсненний: я маю достатньо широкі знання та життєвий досвід, щоб залишатися вірним власним переконанням, зокрема й тим, що стосуються історії батьківщини та місцевих здобутків. Панове — шкода часу й паперу, займіться серйознішими проблемами самоврядної громади. Можете списати мене з рахунків. Ці безславні «звинувачення» на свою адресу я прочитав на сторінках попередника сьогоднішньої болеславецької «газети» — і теж щиро посміявся. Сьогодні той самий автор мусить користуватися псевдонімом, нетерпляче чекаючи на відповідь. Що ж — я не опущуся до його рівня полеміки. А між іншим — відчуваю огиду до всіх без винятку спецслужб і боягузливих донощиків, писак, таємних співробітників чи навіжених. Я гидую наклепами, хамськими методами боротьби, а ненависть властива примітивним людям. У мені її зовсім немає — я надто щасливий прозою й поезією повсякденного життя, щоб наділяти негативними почуттями будь-кого, не виключаючи противників; повірте на слово, ви не здатні зруйнувати мою душевну рівновагу. Також тому, що я довго й ґрунтовно вивчав психологію, яку приватно вважаю царицею наук. А зараз «розкрию» ваш сценарій «громадянської війни внизу», щоб її уникнути. Перший скоординований напад — на «Голос Болеславця» і мою скромну особу. Під ідейними прапорами «вільної преси», ринкової конкуренції, незалежності, правди, захисту ідеалів тощо. Демагогія чистої води, але в чому тут справа? Все просто — у грошах для своїх, інших, бо незалежне видання TMB — це щось підозріле, чуже, на що не мають впливу. Приватне краще, а приватизація просто чудова. Що ж — для перестороги зацікавленим нагадаю сумну — хоча й повчальну — долю ред. Tomasza Wołka зі столичного приватного «Життя Варшави». Не журналіст, а власник газети залишається особою, яка ухвалює рішення й майже розпоряджається людською долею. Тож, можливо, не варто захоплюватися цією «незалежністю» медіа та «четвертою владою», бо нам усе ще далеко до далеко не ідеального взірця західних демократій.
Болеславецьке осередку Unii Wolności «висловлює протест проти дотації газеті «Голос Болеславця» з боку міського бюджету». Це не дотація, а підтримка суспільних ініціатив Товариства любителів Болеславця, а їх чимало, і вони мають велике значення для міста. Ми також не газета, а щомісячник, а це досить істотна різниця (видання TMB). Завдяки нам місцева лікарня ще цього року збагатиться на чергове медичне обладнання вартістю понад 1 мільярд злотих. Яка інша так звана місцева газета ініціює подібні заходи? Адже це не єдиний приклад. Згадаймо результати попередніх зборів започаткованого нами «Дару серця»: сучасне обладнання ЕКГ чи оснащення отоларингологічного відділення. І це ще не все: саме ми були спонсорами будівництва Пам’ятника кресов’якам, а тепер готуємося увічнити 50-річчя повернення Полонії з Югославії. Саме наші ідеї — зокрема відзначення 50-річчя Повернення Болеславця до Вітчизни — консолідують місцеву самоврядну громаду. Тут немає нічого від політичного партикуляризму, зате є справжні, влучні суспільні ініціативи, які збагачують модель місцевої демократії.
Наші ініціативи помітили далеко за межами Болеславця — у варшавському Інституті за демократію у Східній Європі, який запропонував допомогу у фінансовому становленні видання. Ми скористаємося цією допомогою, і тоді «крокодилячі сльози» справедливих членів UW будуть непотрібні. В IDEE нас цінують за організацію спортивного плебісциту, конкурсу балконів, святвечорів для самотніх, карнавальних розваг для дітей із Дитячого будинку та за інші заходи. Спочатку ми увійшли до 100 найкращих місцевих видань Польщі, є реальний шанс потрапити до елітної «Десятки», яку фінансує IDEE. Звісно, якщо послужливі «місцеві патріоти» не вставлятимуть нам палиці в колеса воза, який ми з великими труднощами тягнемо вгору.
Для осередку UW незалежна преса — це приватні видавництва. Для нас прикметник «незалежний» має інший сенс — це саме видання 350 членів TMB, а не одного власника. Перестанімо себе зачаровувати й обманювати, граймо чесно. Підтримку автономно визначать депутати, обрані в окремих виборчих округах, тож навіщо цей галас, крик до нібито «незалежних» кількох «своїх» редакцій? Чому не зацікавили темою, наприклад, незалежну «Робітничу газету»? Така потворна маніпуляція під прапорами турботи про місцеву демократію не личить UW... Розпочато небезпечну й непотрібну політичну гру. Будь-який її результат буде поганим для болеславецького самоврядування.
Що далі в місцевій «війні внизу»? Напевно, відбудеться атака на кандидатуру голови Міської ради, про що давно говорять у так званих добре поінформованих колах. Потім, імовірно, перебрання під виняткову «опіку» Місцевого самоврядного телебачення (тут дотації Міської ради чомусь не обурюють UW), потім предметом — до речі, вже розпочатої критики — стане міське управління, а звідси лише маленький крок до референдуму й плебісциту, тобто до обрання «своїх» депутатів... Не хочу бути пророком, але серед полеглих і побитих може опинитися чимало сьогоднішніх ініціаторів «реформ» і «революцій». Жителям Болеславця не можна відмовити ні в розумінні ситуації, ні в мудрості, ні у відповідальності за спільну долю. На відміну від багатьох навіжених, ідейних ортодоксів, ура-революціонерів, невдоволених, екстремістів, деструктивної (не конструктивної) опозиції та інших «одержимих» (такі є, ой ще є — на жаль). Чи не час зробити висновки з того, що в граді над Бобром близько 62% виборців проголосували за лівого Президента РП? А звідки неприязнь до плюралізму, який, нібито, відкрила для себе правиця? Звідки зневага до лівих і затикання рота людям поза цим етосом? Дивна ця демократія, наче родом із печерної епохи, відповідно до принципів етики Калі... Мене не турбує, якщо правиця замикається у скансені. У Португалії президентом став соціаліст — і світ не завалився. Іспанія давно забула про громадянську війну. Тим часом над Віслою і Бобром б’ють на сполох. Що ж — така сарматська екзотика. У цій атмосфері, у цьому запалі, який роздмухують газети й газетенята, що винюхують власний партикулярний інтерес, немає місця для вільної та незалежної преси. Я обираю справжню свободу й сам відмовляюся від посади Головного редактора. «Не мусєму, але хочу...»
Колишній головний редактор. Колишній прессекретар міського управління
Paweł Śliwko