Лише найстарші мешканці міста над Бобром пам’ятають, коли тут оселився молодий художник Mieczysław Żołądź. Неспокійний дух, динамічний творець, якого розпирала енергія. Перша виставка його картин восени 1962 року під аркадами мальовничої Ринкової площі стала несподіванкою: у місті раптом з’явився талант великого масштабу, молодий творець, зачарований красою світу, який цілком віддався пристрасті творення.
Нетипова й надзвичайно працьовита людина, суперечлива, чутлива й амбітна, емоційна й депресивна, легко піддавалася настроям, але також була схильна до палких тирад і вибухів.
Колись про нього багато говорили. Виставки, божевільні ідеї, які люди по-різному коментували — знизуванням плечима, зневажливими епітетами («видає себе за генія», «дивак, чиї амбіції перевищують можливості», «шукач популярності»), пленерні заняття, власна художня майстерня у ратушній вежі, де колись виконував свій поважний уряд міський кат, — усе це викликало неприязнь і безпричинну заздрість. Яке ж це звичне й водночас польське явище — цілковита відсутність толерантності до психічної інакшості іншої людини, до її доробку і слави, яка зростала щомісяця...
Часті згадки в пресі, 28 передач у різних програмах Polskie Radio, 13 вставок і передач у багатьох телевізійних програмах — і раптом нічого. Одного дня він просто, без прощання, пішов. Bolesławiec виявився затісним, злостивість — неперетравною, неприязнь — неприйнятною. Починається чергова смуга перемог і поразок, як у житті. Час минає в справжній пустелі. Чи не залишилася від тих років закам’яніла образа на оточення, на людей?
Усі музи образотворчого мистецтва співали йому, коли він відчув себе справжнім каштеляном замку в Grodziec біля Iwiny. Потужна середньовічна споруда на високих базальтових скелях, на вершині вулканічного конуса, розсипалася на руїни. На очах зникали сліди колишньої лицарської величі осідку. Він зіставив свої сили зі своїми задумами, як у мицкевичівську добу романтизму. І мертвий замок ожив. Десять довгих років він присвятив йому каторжній, понад силу праці. Ремонтував дахи, галереї, вежі, розписував фресками вкриті пліснявою стіни бальних залів і підземель, встановлював каміни, наполегливо збирав експонати та військові предмети для майбутнього музею. Влітку жив у наметі, взимку насилу обігрівав тісну кімнату, але навіть 30-градусний мороз не зганяв його з вершини гори, яку він прикрашав лісом і де влаштовував орлине гніздо... Замок, який у минулому сотні людей будували десятки років, від неминучої загибелі врятувала й відреставрувала одна людина. Справді, фанатик, незвичайний і нетиповий, можливо, останній із кола Юдимів і Силачок? За це він, зрештою, заплатив високу ціну: ревматизм, болі в хребті, зморшки на обличчі.
Із замку, який так любив, його просто вигнали. Він був потрібен йому, як вода землі. У новому адміністративному поділі після 1975 року чиновники не могли прийняти такого виду творчості й... самого існування. Він став persona non grata. Настала мода на інший вид мистецтва. Він відходить.
Гіркота поразки, чергова життєва невдача. Час минає, прибувають роки, затятість і впертість. Ще жевріє віра в справедливість, у покликання, у людей доброї волі. Їх мало зустрічається на його шляху, можливо, він мусить вірити лише в силу власних рук. Принижений усіма, він сам береться за завдання, яких не приймають колективи художників. Бореться за своє місце на землі, за право на мистецьке висловлювання, за чорний шматок хліба.
Сенс життя він бачить у творчій праці. Зусиллями своїх рук і серцем він прикрасив Bolesławiec, такий непривітний через дрібних і заздрісних людей. Знаходить визнання у деяких господарів міста, із пристрастю реалізує чергові твори, які сьогодні можна зустріти на кожному кроці. Перебільшення? Нічого подібного. Можна оглянути оригінальні стовпи біля міських воріт (своєрідні «гербові щити»), унікальний мідний план міста на Ринковій площі, помилуватися оформленням кав’ярень «Ratuszowa» і «Toscano». Тут вдалося гармонійно поєднати історію та сучасність. Це красиві, оригінальні, унікальні роботи, що вибухають талантом творця.
Але найбільше, мабуть, серця він вклав в оформлення Палацу одружень. Тут гармонійно поєднуються віконні вітражі, настінні фрески, стилеві меблі власного задуму та мармурове покриття підлоги й фрагментів стін. Коли не знайшли достатньо великого столу для банкетної зали, він сам його збудував і прикрасив, вирізьблюючи по дереву, так само оздобивши двері й навіть меблі гардероба. Він випестив тут кожну деталь, залишив усюди частинку серця — навіть у серії портретів історичних правителів міста, навіть у гордих орлах, що прикрашають склепіння, величних за виразом і точних у кожній деталі, як їхні історичні прототипи. Пам’ятник історичній правді, але також пам’ятник власній мистецькій майстерності, яка тут вибухнула в усій красі й силі.
Багато часу й таланту він присвятив Lwówek Śląski, де створив теку графічних робіт і пам’ятну медаль. У парафіяльному костелі в Kowalów він повністю оформив інтер’єр; у Jelenia Góra створив пам’ятник на честь проф. St. Kulczyński тощо, тощо.
Як член Towarzystwo Miłośników Bolesławca він безкорисливо підготував до видання вже другу теку графічних робіт, що містить 9 найгарніших фрагментів нашого міста.
Реєстр творчих здобутків зайняв би надто багато місця, тож обмежмося їхнім стислим вибором і побажаймо болеславецькому митцеві міцного здоров’я, щоб він міг і надалі увічнювати красу.