Навіть Творець не створив досконалого творіння, звідси наша редакційна відкритість до конструктивної критики, звідси й у мені самому більше покори перед неосяжними обширами знань, які я жадібно вбираю й досі, відповідно до принципу безперервної освіти, ніж зарозумілості та самовпевненості чи самозакоханості («я знаю найкраще»). Дякую, пане Анджею, за довгий і вчений виклад, з яким я частково погоджуюся. Прошу вибачити, що він не є «відкриттям», адже повторює істини, радше загальновідомі, а оскільки я вже досить довго пишу до різних газет (значно понад чверть століття...), то навряд чи можна очікувати здивування чи своєрідних одкровень, які я мав би прийняти апріорі. Я не позбавляю Вас віри в те, що «одна людина може змінити світ» (Wilson), розумію психологічну потребу постати як «всезнаюча» особа, до чого, зрештою, зобов’язує мандат депутата, не маю претензій до іншого бачення світу та ієрархії проблем — зокрема й місцевих, адже це Ваше особисте право, що випливає із суми знань і життєвого досвіду. Так само, як і Ви, я походжу з виборчого списку опозиції до наявних владних порядків (Forum Wyborcze na Rzecz Miasta i jego Mieszkańców), пишаюся належністю до Klubu Radnych Niezależnych, маю сміливість висловлюватися у громадських справах, однак уникаю, як вогню, дешевого менторства, демагогії, чвар, сварок, образи гідності опонентів, деструкції, використання приватних інтересів через виконувані функції. Не деструкція створює поступ, а копітка розбудова, складне творення нових цінностей, органічна праця на низовому рівні. Такою, на моє скромне розуміння, є й роль преси: висвітлювати те, що об’єднує, долати прірви, шукати правду, але також не уникати критики, підказувати «владі» певні рішення та виконувати безліч інших функцій і ролей, яких через брак місця я не розгортаю.
Ви дорікаєте нам, що ми воліємо писати про позитивні явища, що розглядаємо проблеми вибірково, що у висвітленні фактів є тенденційність. Попри вже довге життя й перетин конрадівської «смуги тіні», я ще не зустрічав універсальної об’єктивної газети, яка писала б правду і лише правду, була б справді незалежною, трималася осторонь будь-яких позицій і поглядів, адже це, зрештою, утопія в чистому вигляді. Сьогодні діє конвенція агресивної, злостивої, начебто революційно-більшовицької преси та журналістів, чиї здобутки вимірюються кількістю завданих довкола ударів і їхньою ефективністю. Чеснотою стало сказати: «але ж як він його розніс, добряче копнув, просто знищив...» Прошу вибачити, але ми не користуватимемося такою моделлю та взірцем у редакційній роботі. І не тому, що бракує сміливості: просто такі дії не вкладаються у філософську позицію, яку представляє колектив. Ми давно розв’язали дилему: кидатися владі до горла чи домовлятися, знаходити спільну мову, співпрацювати, шукати консенсусу. Зверніть увагу, що навіть «геніальний руйнівник» відійшов від влади, і в сучасному житті поляків щось усе-таки змінилося, а отже, й Bolesławiec не може бути анклавом окремішності, змодельованим за взірцем боротьби, поля битви, сутичок і закулісних маневрів. Ми вище цінуємо діяльність pro publico bono, ніж короткочасні феєрверки та приватні інтереси.
Я не маю жодних особистих зобов’язань перед місцевою виконавчою самоврядною владою, не очікую від неї жодних вигод, не перебуваю з нею ні в службовій, ні в товариській залежності. Я не завжди погоджуюся з думками та рішеннями, але для цього існує форум Zarządu Miasta і ще вищий форум Rady Miejskiej. Про яку ідилію Ви пишете? Ми мали свій «обід у Дравську» та суперечку щодо поїздки до Hobro міської делегації в іншому складі, ніж, наприклад, хотіла Komisja Oświaty, мій клуб депутатів чи частина членів Zarządu Miasta, але хіба це привід рвати на собі волосся, драматизувати, кричати на всю Польщу, викопувати сокиру війни й агресивно діяти? Цим ми в Bolesławiec відрізняємося щонайменше від кількох навколишніх міст: тимчасові образи й невдачі ми швидко забуваємо, повністю дотримуючись культури слова. Це не недолік, а навпаки — величезна перевага у складних взаємозв’язках суспільного життя. Якби такі обурливі деталі (бо це не проблеми) витягувати на світло дня, ми, мабуть, мали б дешеві видовища й більшу популярність газет, але широкої користі було б — кіт наплакав. Ми намагаємося — не завжди з найкращим результатом, погоджуюся — ієрархізувати цінність і важливість проблем, оминаємо антипатії, образи, неприязнь, злостивість. Це вимога цивілізаційної толерантності до відмінностей, плюралізму та демократії. І це не лише фрази — як Ви легко й вправно це формулюєте.
І далі стверджую, що треба вміти красиво відрізнятися — без образ і ображання, без ненависті та мстивості, яка є рисою примітивних і злих людей. Ми віддаємо перевагу принципам християнської та загальнолюдської етики, у яких немає місця блокам поганих почуттів, немає мови про руйнування, деструкцію й революцію. Ви надто сильно наголошуєте на законі діалектики: «Боротьба протилежностей є сутністю розвитку». Протиставмо цьому гармонію співдії, творче мислення, спільну турботу й відповідальність за долю самоврядної громади — без сидіння верхи на барикаді, без поділів на «ми» й «вони», добрих і поганих, правих і неправих, з етосом і без етосу. Чи треба дивитися владі на руки? Авжеж, це елементарне громадянське право нових часів, зокрема й роль преси. Але доки місто розвивається — а це справді так, доки ми спільно з добрим результатом реалізуємо глобально важливі проєкти, доки нікому не доведено звинувачення в нечесності, доти ми як видання підтримуватимемо Radę Miasta, Zarząd і Prezydenta. Тут не має значення, що я походжу з опозиції. Будуймо спільно, не руйнуймо одне одного — це провідний девіз «Głosu Bolesławca».
Ми не прагнемо відігравати активну роль «четвертої влади», бо наразилися б на сміх. Ми хочемо — у міру наших скромних можливостей — бути голосом громадської думки, форумом обміну поглядами, інформатором, який фіксує перебіг місцевих подій у формі журналістських записів і нотаток, літописцями історії міста без залучення до «великої політики». Ми хочемо бути самоврядним виданням, речником толерантності, взаємодії та співпраці pro publico bono. У Bolesławiec є місце для інших видань, перевагу має місцева преса на кшталт «Gazety Robotniczej» чи «Słowa Polskiego» завдяки швидкості передачі поточної інформації (щоденні газети). Ближчими нам, поряд з інформацією, є рефлексія та узагальнення, а не форми агресивної чи кулуарної журналістики. Це видання шанувальників Bolesławiecczyzny, а не пропагандистський рупор, що виконує чиїсь замовлення: нам ніхто нічого не може «наказати», у цьому сенсі ми залишаємося вільними й незалежними. Нас не треба знищувати, навпаки — варто підтримати, адже ми є частиною цього міста, його складовим елементом.
Є міста, наприклад Syców, які видають самоврядний бюлетень (видання), у якому відображено лише погляд міської влади. Ми представляємо іншу позицію. А те, що тут багато інформації від Zarządu Miasta? Це основне джерело доступу до об’єктивних даних, без викривлень, недомовок тощо. Хто забороняє Вам — як депутатові — писати про помічені недоліки, недосконалості, піддавати критиці помилкові рішення влади? Сама роль рецензента, можливо, зручна, але цього замало. Прошу активно й конкретно допомогти місту «створювати добру пресу». Я вірю у Ваші можливості й талант, не ухиляюся від відповідальності за недосконалості видання, яке я прийняв у такому вигляді й мало в ньому змінив. Я поважаю Вашу позицію, хоча не погоджуюся з багатьма поглядами. Отже, можна красиво відрізнятися, у що Ви не хочете повірити...
З повагою, Paweł Śliwko — депутат RM.
P.S. Від почесної посади речника преси Zarządu Miasta я без жалю відмовлюся, якщо, наприклад, не стане видання як форуму для висловлення думок і поглядів чи передачі інформації. Посада муляє очі, не приносить жодних вигод. Чи цього Ви хочете?