Перший транспорт із новими мешканцями Желісува прибув у листопаді 1945 року до Raciborowice, де розвантажили вози й вирушили до поселення. Другий транспорт прибув 23 грудня до Bolesławiec, а третій — на межі лютого й березня 1946 року до Sława (Любуське воєводство). Поляки походили з колишніх Східних кресів II Речі Посполитої. На підставі домовленостей великих держав вони мусили залишити рідні землі й вирушити в невідомість.
Більшість мешканців походила з Максимівки в Збаразькому повіті (у Тернопільському воєводстві), де зазнала жорстокості війни у вигляді організованих нападів українських банд. Максимівка була сільською ґміною, утвореною 1934 року. У центрі місцевості розташовувалися: залізнична станція, магазин, фільварок, яким опікувалися отці-бернардини, а також монументальний костел Святого Михаїла.
Поселення переважно мало одноповерхову забудову, будинки були криті бляхою, а населення жило із землеробства. У школі працювали вчитель Stępkowski та Zofia Pasternak, випускниця учительської семінарії в Тернополі, яка розпочала роботу в новоствореній польській школі в Желісуві.
У перші повоєнні роки школа мала 5 класів і 2 приміщення, а класи були об’єднаними. У спогадах мешканців того періоду Желісув постає як величне село з великими будівлями у фахверковому стилі та красивими костелами, а також із кондитерською й пекарнею. На жаль, через брак фахівців підприємства занепали.
Заміна польського населення на німецьке відбулася мирно, а німці спільно з поляками брали участь у сільськогосподарських роботах. Після Другої світової війни мешканці спочатку належали до парафії в Raciborowice, а душпастирське служіння здійснював священник Młynarski.
Колишні мешканці забрали до нового місця проживання літургійне обладнання з костелу, а також дзвін із дзвіниці, профінансований родиною Królikowskich, яка емігрувала. Дзвін із вежі костелу закопали поблизу храму.
На початку XX століття значна частина мешканців Максимівки емігрувала до Канади в пошуках заробітку, а 1912 року канадська Полонія профінансувала пам’ятник, встановлений біля костелу в рідній місцевості.
Сьогодні мешканці з ностальгією згадують минулі часи, а в середині вересня організовують кресовий фестиваль, який наближає традиції рідних країв.
Sebastian Zielonka — історик, випускник Вроцлавського університету. Спеціалізація: архівознавство та консерваційна документалістика. Цікавиться історією регіону й суспільним життям європейців у XX столітті. У вільний час подорожує.
Джерела: спогади R. Kaprawego, власний матеріал.