Над річкою Квісою, між Грифовом і Лесною, розташований оточений з трьох боків водою замок Чоха. Його історія надзвичайно цікава й оповита легендами про казкові скарби, заховані в його приміщеннях або неподалік. Перші згадки про муровану споруду датуються XIII століттям, коли король Вацлав II ініціював будівництво оборонного замку на лівому березі Квісі, яка в цей період була прикордонною річкою між Сілезією та Лужицями.
У 1453 році замок перейшов у володіння Каспара фон Ностіца, військового командира, який служив у Тевтонській армії та брав участь у воєнних діях проти Польщі. Нащадки роду фон Ностіц перебудували об’єкт у ренесансному стилі, збагатили замкові покої численними творами мистецтва, а також заснували бібліотеку й архів, де зібрали численні стародруки.
У період Тридцятилітньої війни фортифікацію облягали, але ворогові не вдалося її захопити. 17 серпня 1793 року замок охопила велика пожежа, після якої залишилися лише руїни та згарище. Сила стихії спричинила безповоротну втрату багатої бібліотеки й численних томів.
Після пожежі споруду відбудували, а 1798 року її знову відкрили для використання. На початку XX століття замок придбав дрезденський промисловець Ернест Гутшов. Він вирішив перебудувати об’єкт і пристосувати його до власних потреб. Це завдання доручив відомому берлінському архітекторові Ебергарду. Через п’ять років після початку роботи архітектор перетворив не надто представницьку споруду на перлину архітектури.
У міжвоєнний період промисловець перебував у замку лише під час канікул, а під час Другої світової війни оселився у своїх замкових володіннях разом із родиною, щоб утекти від воєнних дій.
Коли війна наближалася до завершення, на початку 1945 року, він разом із найближчими людьми та найціннішими скарбами зі свого маєтку евакуювався до Дрездена. Про його скарби ходили легенди: нібито в нього були безцінні ікони та ювелірні вироби, що належали російським царям.
Скарби меншої вартості залишилися в замку, а місце їхнього сховку вказала місцева бібліотекарка. Предмети описали навмисно недбало, а потім розікрали представники місцевої влади. До цього, зокрема, були причетні заступник старости Любані, бургомістр міста Лесна та комендант місцевого поста міліції.
Ернест Гутшов, як витончений підприємець і торговець, імовірно, залишив частину менш цінних скарбів у замку, щоб створити легенду й уберегти споруду від спустошення та руйнування. Після втечі власника в замку залишилася багата бібліотека — близько 25 тисяч книг, які перевезли до Вроцлава, де склали на площі поблизу ринку, і протягом усієї зими 1946 року вони руйнувалися.
Із такої багатої бібліотеки вдалося врятувати близько 20 тисяч примірників. У період ПНР замок ретельно досліджували й обстежували народні військові, але жодних казкових скарбів не знайшли. У 1990-х роках XX століття споруду знову відкрили для туристів. Сьогодні ми можемо милуватися об’єктом, який пережив Другу світову війну та період ПНР у незмінному стані. У наступній статті я представлю легенди й таємничі родинні секрети, пов’язані з мешканцями замку.
Sebastian Zielonka – історик, випускник Вроцлавського університету. Спеціалізація: архівознавство та консерваційна документалістика. Цікавиться історією регіону та суспільним життям європейців у XX столітті. У вільний час подорожує.
(інформація: Sebastian Zielonka)