Sebastian Zielonka був випускником Вроцлавського університету. Його захоплення історією — як локальною, так і національною — проявлялося в залученні до дослідження долі польських репатріантів, а також у вивченні історії Bolesławiec County та його мешканців. Sebastian був не лише дослідником, а й доброю людиною та захисником інтересів поляків, які живуть за межами країни.
Прощання Grażyny Wężyk:
Мені доводиться читати, бо ти вже не стоїш поруч зі мною, доповнюючи мою промову. Sebastian, я дуже на тебе зла. Як ти міг залишити нас у такому молодому віці? Ти залишив після себе відчай і біль, якого завдав нам. У нас же було ще стільки спільних планів і нових ідей. Уже жодного з них ми не здійснимо. А ми говорили, що ми як старе добре подружжя: постійно разом, закохані у спільну справу. Ти залишив усе, що ми разом створювали, а за ці роки цього справді було багато.
У бібліотеці, за кавою, ми вигадували окремі заходи, а потім реалізовували їх. Мені дуже бракуватиме наших розмов, завдяки яким виникали прекрасні речі.
Це були різні проєкти, спрямовані на молодь і дорослих. Разом ми створили книгу про Kruszyn, яка започаткувала цілу серію книг про населені пункти нашої ґміни. Саме ти вигадав акцію для дітей «Пізнаємо свою батьківщину», під час якої учні за підтримки директорів і вчителів місцевих шкіл пройшли цикл майстер-класів, щоб створити, а точніше відтворити історію своїх предків.
Завдяки тобі біженці з України вчилися польської мови в наших бібліотеках. Саме ти забезпечив їх підручниками, зошитами та вчителями.
Ми зустрічалися з багатьма цікавими людьми, які передавали молодому поколінню історії свого життя. Разом ми інтегрували місцеву громаду, організовуючи майстер-класи, екскурсії та різноманітні зустрічі — маленькі й великі.
Ти завжди був чемним, вихованим, любив людей, обожнював свою роботу й ніколи не відмовляв у допомозі. Саме таким ти був. У тебе було багато друзів і знайомих, які дуже тебе любили та ставилися до тебе з великою повагою.
Ти також любив подорожі. Об’їздив чимало світу, часто у службових справах працюючи на благо Polonia. І завжди після кожної подорожі дарував мені маленькі подарунки. Тепер вони будуть прекрасною пам’яткою про тебе.
У нашій пам’яті залишиться твій 40-й день народження, на якому ми чудово веселилися в колі приблизно 60 найближчих тобі людей. Після нього залишилося багато фотографій, на яких ти невтомно позував у вбранні короля.
Мешканці Kruszyn і Łaziska, а також друзі, з якими ми співпрацювали, запам’ятали тебе за нашим останнім спільним заходом 18 грудня — Вігілійним балкансько-кресовим вечором, на який ми запросили понад 100 людей.
Такої людини, яка любила місцеву громаду й працювала для неї, більше не буде. Так не мало бути. Ми не домовлялися про це. Подивися, скільки людей плаче за тобою. Ти залишаєш нас у великому болю.
Але я сподіваюся, що там, де ти тепер, знайдеш для нас небесну бібліотеку, де ми сядемо за столиком із кавою, щоб створювати нові заходи в тому іншому вимірі — колись, коли настане мій час.
Прощавай, друже і майже мій сину — саме так я часто до тебе ставилася. Спочивай у спокої.
Прощання Фундації «Допомога полякам на Сході»
Як писав Antoine de Saint Exupéry: «Коли вночі подивишся на небо, усі зорі сміятимуться до тебе, бо я житиму й сміятимусь на одній із них. Твої зорі сміятимуться».
Дорогі присутні,
Сьогодні ми стоїмо тут, у глибокій скорботі, щоб попрощатися із Sebastian. Людиною, чия присутність осяювала наше життя і назавжди буде нашим натхненням. Ми прощаємося з другом, візіонером, громадським діячем, педагогом і ентузіастом — нашим другом, який своєю енергією, добротою та пристрастю торкався сердець усіх, кому пощастило його знати.
Життя Sebastian було прикладом поваги й відданості — людському порозумінню, ідеям і цінностям, які були йому близькі, а завдяки йому стали близькими й нам протягом тисяч годин, які ми разом проговорили під час далеких подорожей, а також телефоном; ми так цінували його думку, так любили просто розмовляти одне з одним.
Його серце билося за людей, незалежно від кордонів. Він був другом Сходу, який із великою любов’ю та розумінням будував мости там, де інші бачили прірви.
Sebastian був мандрівником — із захопленням подорожував світом, але не лише в пошуках місць, а передусім людей та їхніх історій. Він був істориком, який своїм запалом умів захопити навіть тих, хто раніше ніколи не дивився на минуле з таким захватом. Завжди допитливий, завжди жадібний до знань, завжди відкритий до нових перспектив. Але передусім відкритий до іншої людини, що так рідко трапляється в сучасному світі. За це його всі любили.
Неможливо не згадати про його величезне серце. Про любов до родини — улюбленої бабусі, мами, тата, молодших братів та їхніх найближчих — яка була його найбільшою гордістю, його безпечною гаванню. Він любив свою родину з відданістю, яка могла б бути прикладом для всіх нас. Любив своїх супутників — вірного пса Dżakuś і норовливу гуску Balbina. Він був для них не лише опікуном, а й другом. Він любив тварин, а вони його.
Після всіх цих років подорожей — адже ми познайомилися під час подорожі в далекому Казахстані, у пустелях Узбекистану, — спільних задумів, проєктів і планів він став для нас членом родини. Молодшим братом, який підтримував нас, а не навпаки. Він мав неймовірну життєву мудрість. Підтримував кожного, додавав крила, давав поради та величезну підтримку.
Він був людиною книжок і документалістом, який завжди прагнув дістатися правди. Його робота й захоплення були виявом любові до людей і світу. Він був тим, хто бачив красу в деталях, хто помічав цінність у кожній зустрічній людині та кожній історії, яку хотів зберегти й передати далі, що йому чудово вдавалося.
Його далекоглядний підхід, відвага та непохитна віра в те, що світ можна зробити кращим місцем, назавжди надихатимуть усіх нас. Він не боявся мріяти. Не боявся діяти. А передусім ніколи не боявся допомагати іншій людині.
Сьогодні, коли ми прощаємося з ним, ми відчуваємо біль, який важко висловити словами. Але також вдячність. Вдячність за те, що він був із нами. За те, що ми могли бути частиною його життя. За те, що він ділився з нами своєю пристрастю, любов’ю, мудрістю та часом. Ми обіцяємо тобі, Sebuś, що берегтимемо спадщину, яку ти залишив, і передаватимемо її далі.
Пані та панове, співчуття надходять з усього світу, буквально з усього: з Казахстану, Узбекистану, Сполучених Штатів, Аргентини, Бразилії, Литви, Румунії, України. Він був таким важливим для маленьких польських громад за кордоном. Скільки добра він робив тихо, без розголосу. Таким він і був. Скромна, велика людина.
Sebuś, любий, ти завжди будеш у наших серцях. Твоєї доброти й шляхетності, твоєї відваги, твоєї пристрасті — цього ми ніколи не забудемо. Тепер, коли ти вирушив у свою останню подорож, прошу, знай: твоє світло ніколи не згасне. Бо те, що ти дарував нам, залишиться, і ми намагатимемося, щоб твоя прекрасна душа була нашим життєвим натхненням. Ти показав, як неможливе може стати можливим.
Спочивай у спокої, наш дорогий Друже.
«Ти вже не там, де був. Але ти всюди там, де є ми» (Victor Hugo)
Співчуття Союзу поляків у Казахстані
Із глибоким сумом ми отримали звістку про смерть пана Sebastian Zielonka. Від свого імені та від імені колективу Союзу поляків у Казахстані висловлюємо співчуття родині, близьким і колегам по роботі.
Зі словами співчуття та скорботи!
Katarzyna Ostowska, голова Союзу поляків у Казахстані
Співчуття були опубліковані на сторінках TVP Wilno, на сайті Об’єднання польських учителів в Америці; їх також надіслало Центр польської культури «Więź» у Казахстані.