До Болеславця приїхала Elżbieta Dzikowska, яка презентувала путівник Польщею «Groch i kapusta» та свій альбом «Uśmiech świata». Dzikowska сказала, що все життя керувалася принципом: з усмішкою на вустах можна вийти з найгіршої скрути. Вона навела кілька прекрасних прислів’їв про усмішку, зокрема китайську максиму: «Якщо не знаєш, що подарувати, подаруй усмішку». Вона також говорила про те, що поляки рідко усміхаються, а найбільш радісними є бідні люди з Третього світу.
Авторка популярних телевізійних туристичних програм «Tam, gdzie pieprz rośnie» привітала жителів Болеславця усмішкою та приємною новиною: щодня вона їсть на посуді з нашої рідної кераміки. Їй подобається цей сервіз, і хоча вдома вона має інші сервізи з важливих осередків кераміки Польщі, наш припав їй до душі найбільше
…бо я вже мала чоловіка, він теж був добрий!
Elżbieta Dzikowska надзвичайно барвисто розповіла про свою зустріч із другим чоловіком Tony Halik (польським мандрівником, який помер 1998 року). Вперше вона побачила його на старому телевізорі марки «Wisła» — Tony Halik розповідав про стрибунів в Акапулько. Elżbieta не зацікавилася ні програмою, ні ведучим. Тоді вона не знала, що проживе з ним у шлюбі понад 20 років.
Dzikowska отримала наукову стипендію в Перу й поїхала туди, зупинившись у Мексиці. Вона мала використати цей час і допомогти своєму колезі-журналісту, який попросив її записати інтерв’ю з Halik’ом. Спочатку їй не вдалося зв’язатися з Tony, який тоді працював у американській телевізійній станції NBC. Але коли вони нарешті зустрілися, то не розлучалися аж до смерті Halik’а.
Elżbieta дуже тепло розповідала про спільні роки, наводячи чимало анекдотів із їхньої спільної роботи. Коли Tony запитували, як він заробляє на численні подорожі до найекзотичніших куточків світу, дотепний мандрівник зазвичай відповідав: — Я грабував диліжанси, а моя дружина була власницею борделю.
Під час численних морських експедицій Tony Halik був капітаном, а Elżbieta — екіпажем. — Я була «старшими трусами», тож під час цих експедицій у мене завжди було дуже багато роботи, — сміялася Elżbieta зі своєї посади
Вона також розповідала про подорожі до Фінляндії, яка була приватною державою подружжя мандрівників. — Ми ніколи не знімали там жодного фільму, — розповідає Dzikowska. — Там було все, крім алкоголю. Якось я закупила в місцевій крамниці шампанське, вина та горілку, які виявилися безалкогольними напоями, — додає вона з усмішкою.
Мандрівниця разом із чоловіком спілкувалися з фінами… малюючи картинки, а в складніших питаннях телефонуючи доньці господарів у Гельсінкі, яка знала англійську.
Сьогодні Elżbieta Dzikowska передала всі пам’ятки після чоловіка Музею мандрівників імені Tony Halik у його рідному місті — Торуні
— Коли я познайомилася з Tony, у мене вже був один чоловік. Він теж був добрий, — з ностальгією говорить Dzikowska на завершення історії про свій другий шлюб.
Groch i kapusta без Болеславця
Під час зустрічі Elżbieta повела слухачів у навколосвітню подорож — барвисту й сповнену пригод. Після зустрічі їй поставили кілька запитань, зокрема про те, як їй сподобалося в Ефіопії, адже подружжя з Болеславця збирається туди на екскурсію.
— Сьогодні поляки можуть подорожувати, куди хочуть, — почала розповідати Dzikowska. — Колись наші програми були таким вікном у світ. Ефіопія — дуже цікава країна. Південь дикий. Завжди потрібно мати підготовлені дрібні гроші, щоб платити за кожну фотографію, яку робиш із місцевими жителями. У мене там сталася кумедна пригода.
Коли Elżbieta оглядала Ефіопію, до неї підійшов оголений місцевий житель. На ньому були лише намистини на шиї та автомат Калашникова, перекинутий через плече. Він зажадав, щоб вона його сфотографувала. Dzikowska відмовилася, але наляканий провідник, який супроводжував знімальну групу, порадив усе ж зробити фото. Коли вона сфотографувала дивного чоловіка, той негайно простягнув руку по плату.
Потім вони зустрілися ще раз. Цього разу дивний місцевий житель запропонував їй зробити з ним «ніо-ніо». Перекладач пояснив, що це сексуальна пропозиція. — Він хотів піти зі мною в кущі, і зовсім безкоштовно! — сміялася Dzikowska.
Одна з читачок запитала її, чому в путівниках «Groch i kapusta» немає Болеславця. Щоправда, авторка відповіла заперечно й стверджувала, що Болеславець є в її книзі про південно-західну Польщу, але після перевірки виявилося, що його там немає. Наш регіон представляють Grodziec і Lwówek Śląski (який згадано як місце перебування Наполеона).
Dzikowska також описала Плавну та Пластичну групу Pławna 9 Дарека Мілінського, а також відомого міма. Для мандрівниці ним був не один житель Болеславця, а Grzegorz, який у Плавній позбувся наркотичної залежності й нині грає у Вроцлавському театрі пантоміми.
Те, що нашого міста немає в путівнику, змушує смиренно поглянути на наші зусилля з популяризації Болеславця та їхні результати.
(інформація: Grażyna Hanaf)