Медіа розповідають про болеславецьку кераміку передусім мовою власників великих компаній. Переважає наратив грошей. Заголовок на bankier.pl звучить: «Маленькі горнятка, великі гроші». Заголовок у Wyborcza Biznes кричить: «Bolesławiec підкорив світ як польський експортний хіт. Кераміку купують у Кореї, Америці та всій Європі». У Forbs говорять про проблеми керівників «керамічного басейну». А ті розповідають про труднощі зі збутом, нестачу робочих рук і високі виробничі витрати.

У 2026 році за одне керамічне горнятко ми заплатимо від 50 до 250 злотих — усе залежить від його унікальності, складності візерунка та місця, де ми купуємо болеславецьку кераміку. Прочитайте, хто її виготовляє і якою ціною.

Голос тих, хто працює за керамічну миску рису, прикрашену штампиком

Щоб написати цю статтю, я проговорила десятки годин із понад двадцятьма жінками, які розповідали мені про свою роботу на трьох найбільших керамічних підприємствах і кількох менших.
Однак ця стаття зосереджується на діяльності державної компанії, у якій працює близько 380 людей, зокрема приблизно 250 осіб безпосередньо виробляють кераміку. Zakłady Ceramiczne „Bolesławiec” (ZCB) у 2026 році відзначають 80-річчя діяльності.

Особливість компанії полягає в тому, що її президенти завжди були бенефіціарами політичних домовленостей. До 2008 року компанією керував президент від SLD, коли при владі були ліві, потім до 2016 року — президент від PO, коли при владі була Platforma, а до 2024 року — двоє президентів від PiS. Після виборів 2023 року, як легко здогадатися, компанією керують президент і член правління від Koalicja Obywatelska.

Я була з працівницями в залах суду, коли вони боролися за поновлення на роботі, була на зустрічах у їхніх домівках, коли вони довіряли мені свої приниження на роботі. Я слухала тих, хто махав рукою і казав: «було — минуло», а одразу після цих слів їм на очі наверталися сльози, і вони вибачалися переді мною, що плачуть, та шепотіли: «я присвятила їм стільки років», — і знову вибачалися, що їх так раптом накрило, без причини, що це просто такий день, впав тиск або надто спекотно. І казали, що жінки не вміють контролювати емоції.

Я слухала їх і почувалася як Марлоу з «Серця пітьми», який першого дня в Конго після висадки вирушає на прогулянку, щоб познайомитися з околицями, і заходить до лісу тіней. Чорних тіней, які довго помирають — недоїдають, хворіють і виснажуються. Це конголезці, яких білі підлеглі Леопольда II стягнули з усього узбережжя за законними контрактами, а зрештою викинули на смітник, де вони самі себе утилізують, тоді як поруч кипить робота їхніх сестер і братів.

Ви подумаєте, що тут забагато пафосу. Що я могла б відповісти? Я звідси, річка Бобр — не Конго в Африці, а мої співрозмовниці — білі жінки після п’ятдесяти, які працюють відрядно в Польщі XXI століття в державній компанії. Це жінки, які після 20–30 років роботи досі гарують, щоб заробити мінімальну зарплату, і кожна каже мені, що відрядна робота — це різновид рабства. Тому цю історію я розповідаю їхньою мовою.

У TikTok таких роликів не знімають

Саме жінки з керамічного виробництва терпляче вчили мене, якою насправді є їхня робота, бо, хоча я звідси, я не походжу з керамічної родини. Із дому, де мама, тато, сестра, брат і чоловік — кожен працює або працював на одному з місцевих керамічних підприємств чи всією родиною на одному з них.

Я мала хибне уявлення про їхню роботу — аж соромно зізнатися. Подібне до туристки, яка приїхала на Bolesławieckie Święto Ceramiki, бо її заманили гарні ролики в TikTok. У таких роликах грає розслаблювальна музика, а художниця сидить біля обертового круга й на сіро-білій поверхні бісквіту ставить маленькі кольорові штампики, створюючи з них шедевр: розписану вручну болеславецьку кераміку. Нашу гордість, золото, наш упізнаваний у світі знак.

Мої провідниці пробачають мене й кажуть, ніби не бажаючи руйнувати моє цукеркове бачення, що в їхній роботі буває приємно. У розписному цеху, коли жіночий колектив злагоджений, а майстер доброзичливий. Коли їх не розсаджують, бо вони забагато розмовляють. У дні, коли товар, зроблений відрядно, якісний — такий, який можна швидко виконати й заробити денну норму. Тоді дівчата під час роботи розповідають одна одній різні історії, сміються й підтримують одна одну, якщо в когось проблеми з дитиною, чоловіком чи хлопцем. Навіть якщо іноді сваряться через кращий товар, потім знову ладнають. У дні, коли не дошкуляє тунельний синдром зап’ястя, травма плеча чи біль у хребті… У дні, коли за тобою не стежать на моніторингу — з ким ти розмовляєш, коли колега не підслуховує тебе, коли не шепочуться, що ти в черзі на звільнення, бо дієш у профспілці або підтримуєш її. У дні, коли керівництву не повідомляють, що ти назвала члена правління пітбулем, і не звільняють, бо «втратили до тебе довіру», бо «порушила обов’язок дбати про благо підприємства, дотримуватися принципів соціального співжиття на робочому місці та утримуватися від дій, що порушують порядок і організацію праці».

Захоплення їхньою роботою зникло. Що означає «ви працюєте відрядно»? Чому за цей товар треба сваритися? Така картина найменше відповідає моєму баченню розслабленої художниці. Що означає «доброзичливий майстер»? Як це — за вами стежать на моніторингу? І чому ви називаєте члена правління пітбулем? І тоді з тією самою терплячістю вони знову пояснюють мені, у чому полягає їхня робота.

Жінок, які висловилися, понад 20. Матеріалу на кілька десятків годин, а я маю вибрати лише невеликі фрагменти й приховати особи співрозмовниць. Вони не хотіли, щоб я називала їхні імена, бояться помсти майстрів, керівництва, президента та члена правління. Втрата роботи є реальною загрозою, адже в трудовому суді вже розглядаються справи звільнених працівниць.

«Передусім люди, які своїми знаннями й пристрастю будують репутацію польської кераміки»

У профілі президента ZCB Arkadiusza Grzesiowskiego читаю: «Zakłady Ceramiczne „Bolesławiec” — це не лише бренд, відомий у всьому світі, а передусім люди, які вже 80 років творять його унікальну історію. (…) ми робимо ставку на людей, які своїми знаннями й пристрастю будують репутацію польської кераміки».

Отже, я слухаю про те, як у ZCB роблять ставку на жінок, які своїми знаннями, хоч і втомлені та розчаровані, будують цю репутацію:

– Художниця з 35-річним стажем, яку цього року на святі кераміки відзначатимуть під час 80-річчя Zakłady Ceramiczne у такому спеціальному гала-вечорі в Muzeum Ceramiki, щомісяця заробляє мінімальну зарплату…

– … у всіх старих художниць забрали надбавки: за стаж, ювілейні — і все це нібито «вклали» у відрядні ставки, але тепер це не позначається на заробітках.

Я уточнюю, про які премії й за які роки йдеться. Вони відповідають, що пристойні премії були понад 20 років тому.

– Якщо були якісь прибутки, то була премія — і експортна, і президентська, і це справді було багато, навіть 25% до зарплати. Потім ставало дедалі менше й закінчилося на 5%, а тепер (2025–2026 роки — ред.) премію платять дуже дивно. Ти маєш виробити 4800 злотих брутто, бо це мінімальна зарплата, а все, що виробиш понад це, вважається твоєю премією. Але це не додаткові гроші, це твої гроші, які ти заробила відрядно. Просто їх поділили у двох рубриках. 4800 злотих в одній рубриці, а все, що виробиш більше, — у другій, і це вважається премією…

– Наведімо приклад: художниця заробляє 5000 злотих брутто. 4800 злотих записано в рубриці як її заробіток, а 200 злотих — нібито як премія. Але це не додаткова відсоткова премія від відрядної оплати, а все ті ж 5000 злотих, які вона виробила.

Я питаю про деталі. Який вигляд має відрядна робота, коли асортимент, що розписують, такий різний? Крапки, квіточки, тваринка, листочки, смужки, квіткові композиції… Це сотні візерунків.

– Візьмімо звичайне горнятко з базовим декором № 42. Колись для виконання норми треба було зробити близько 60 горняток, а тепер уже майже 100, щоб виконати цю погодинну ставку.
Я зупиняюся, бо не розумію, що таке норма і хто її встановлює. І який вигляд має декор № 42. Мені пояснюють. Це декор «павине око», класичний візерунок, із яким асоціюється болеславецька кераміка: кобальтове тло з білими кружечками й крапкою посередині. Про нормування я питаю спеціалістку. Те, як «нормували» в ZCB, пояснює мені колишня дизайнерка, яка працювала в компанії з 1974 до 2019 року.

– Нормування або встановлення часу роботи — це спекуляція. За моїх часів кільком художницям давали, наприклад, горнятка одного декору для розпису. За годину одна розписувала 25 штук, друга — 20, а третя — 15. І всі були на хорошому рівні. Тоді виводили середнє, і так із кожним візерунком. Проблема в тому, що з роками візерунків ставало більше, вони ускладнювалися й вимагали більше праці, — пояснює Janina Bany-Kozłowska.

Може, можна відмовитися від перерви на їжу й їсти, розписуючи?

Коментар я також прошу у психологині, докторки гуманітарних наук, яка у 2026 році стала радницею маршалка Сейму й написала книжку про працю: «Честь праці. Про культуру дов***бу». Я хочу знати, як наука описує й називає таку роботу.

– Тип роботи, який описують художниці, — це не лише фізична праця, за якої зазвичай віддають певну кількість свого часу й виконують наперед визначені дії в обмін на заздалегідь визначену суму, — пояснює

Zofia Smełka-Leszczyńska. — Це робота, яка покладає на працівниць також неоплачувані обов’язки, пов’язані з управлінням власною працею та вигадуванням, як заробити зарплату, жонглюючи завданнями. До того ж норми й візерунки змінюються, що змушує безперервно випробовувати власні межі, аби догодити алгоритму, який перераховує працю в гроші. Це не лише межі, пов’язані зі стандартом виконання доручених дій, а й межі власної фізіології: може, можна відмовитися від перерви на їжу й їсти, розписуючи? Може, не варто йти до туалету, якщо це означатиме невиконання норми? — додає Smełka-Leszczyńska.

Після пояснень я повертаюся до того, що розповідають мені художниці.

– Є декори, на яких заробляєш, і є такі, на яких не заробляєш. Важливо, скільки посуду тобі дадуть розписувати, а це залежить від замовлення, яке має виконати підприємство. Коли треба було розписати кінцівки серії, щоб завершити замовлення, мені давали одну-дві штуки абсолютно різного посуду й візерунків. І для цієї однієї штуки я мала діставати двадцять штампів і п’ятнадцять фарб, іти по штампи на склад, розливати фарби, шукати, як це розписується, бо я не розписувала цей декор щодня. І лише на це витрачала годину, а за розпис отримувала 1,50 злотого, потім змінювала фарби й штампи та розписувала другу, а час ішов. А хтось інший за цей самий час отримував однорідний товар з одним декором, швидко його робив і заробляв 40 злотих за годину…

– Тепер потрібно виробити 4800 злотих брутто на місяць. Кожен декор оцінений, тож можна помножити суму за декор на кількість виробів і знати, чи та скільки заробиш цього дня…

– Кожен, хто працює відрядно, хоче заробити якомога більше: в одній руці в нього бутерброди, а в іншій — штампик, і він розписує, їдучи. Колись нас виганяли до їдальні на сніданки, але швидко від цього відмовилися…

– Про те, як тепер встановлюють ці норми для складніших візерунків, розповім вам таку історію. Сама дизайнерка, яка придумала декор чайника, не вклалася в час, за який, як встановили, можна розписати цю форму. Якщо вона, яка чудово знала свій декор, не впоралася у визначений час, у межах норми, то що має сказати художниця, яка відтворює цей візерунок? Ну, алло? Що там відбувається? Звідки вони беруть ці часові рамки? Якусь пропозицію часу висуває відділ дизайну, і її пропускають через якийсь економічний фільтр. Щоб було зрозуміло, чи можемо ми стільки за це заплатити, чи ні? Але бракує послідовності. Бо якщо декор виготовляють надто довго, то або спрости́мо його, щоб можна було зробити швидше, або продаватимемо дорожче, або відмовимося від нього, бо, наприклад, чайник за п’ять мільйонів ніхто не купить.

До проблем із різним посудом, який розписують відрядно, додається ще й те, якої статури художниця.

– … я саме невисока, тож коли заповнювала великий полумисок, мусила вставати, щоб не замазати його грудьми, щоб заповнити його всередині…

Щоб уявити цю роботу, я розглядаю в інтернет-магазині миску Tulipan з асортименту ZCB, яка нагадує давні макітри для розтирання тіста. Понад двокілограмова миска, прикрашена триколірними штампиками: кобальтовими павиними очками та їхньою зелено-коричневою версією. Ціна брутто в інтернет-магазині — 421,55 злотого.

Я дізнаюся, що це миска з декором 166A, який дуже трудомісткий. Художниці кажуть, що найважче розписувати її всередині, бо кожна крихітна крапка має бути дуже точно розміщена в центрі зеленого кружечка. Її розпис відрядно оцінюють у 49 злотих брутто. За день досвідчена художниця здатна розписати лише 4 штуки. Але при цьому дуже німіють плече й хребет. Цих 4 штук недостатньо, щоб заробити мінімальну зарплату.

– Тому в суботу «на винагороду» йдеш на роботу…

продовження 21 серпня о 17:00

Наступні розділи: «А на винагороду — робоча субота», «Кожен працівник має свого “білого”». «Пітбуль, або “робити абстрактні висновки — неправомірно”», «У коридорі трудового суду», «У кабінеті президента, де правлять історія, політика й капіталізм» та «Тут ніхто не працює відрядно».