Якби сьогодні перенестися до Bolesławiec 70-х років XX століття, важко було б повірити, що за комуністичних часів не відчувалося бідності. Зате закладів було — хоч греблю гати, а до деяких із них часом вишиковувалися черги по кілька десятків людей. Люди любили розважатися.

Заробітки, які сьогодні не смішать

Середні заробітки в Bolesławiec коливалися біля 4700–5000 злотих. Можливо, це були не найвищі зарплати в країні, але їх вистачало, щоб жити — і доволі добре. Пляшка в магазині коштувала 103 злотих. Вечеря для двох із половиною пляшки вина на танцях у Meksyk, NOC чи Prnjavor коштувала близько 300 злотих.

Порахувати нескладно: звичайний робітник міг дозволити собі три, а то й чотири танцювальні вечори на тиждень. Щосуботи — щонайменше три дискотеки: NOT, Wizów, Polfa та вечірки на Zabobrzu.

Закладів було — хоч греблю гати

Список закладів, які працювали в той період, вражає: Kiełbik, Barbórka, Arieta, Kaskada, Starówka, Aniołek, Toscano, Zajazd Śląski, Piast (той, що на Ринку), Zacisze, Słoneczna, Prnjavor, Mikrus, Pikolo, NOT, Centralna («Meksyk»), тобто пізніший Zodiak, Kasyno Wojskowe, Faktoria…

А на місці, де сьогодні стоїть Imperium? Там не було жодного закладу, лише кіоск, де продавали пиво. Це місце називали «pod Trupkiem». Не дуже приваблива назва, але, очевидно, пиво смакувало. Був ще Małpi Gaj — кіоск із пивом неподалік Centralna, — а також Słonie, тобто пивний кіоск на Bohaterów Getta.

Черги та відсутність місць у закладах

Сьогодні ми нарікаємо, що в модних ресторанах потрібно бронювати місце за місяць наперед. У ті часи теж доводилося чекати — щоправда, у чергах. До багатьох закладів (хоча, якщо говорити точніше, радше до ресторанів чи барів) вишиковувалися черги по кілька десятків людей. На місце в кав’ярні часом доводилося чекати годину й більше.

Кожен заклад мав свою спеціалізацію. У Starówka панувала свиняча рулька. У Zajazd — фляки. У Kiełbik — вугор. У Barbórka — свиняча відбивна. Не було безликих місць, а кожен заклад приваблював постійних відвідувачів саме тим, що вмів готувати найкраще.

І нікому не спало б на думку викликати Magda Gessler, щоб вона змінила інтер’єр і меню. У цьому не було потреби. Заклади мали свою атмосферу, своїх гостей і — що найважливіше — були переповнені.

Бійки були, але чесні

Сучасний читач міг би подумати, що якщо все було так добре, то, можливо, панував і спокій — але правда така: билися аж до хрускоту щелеп і кісток, які нерідко ламалися. Билися чесно — один на один. Без ударів ногами, без використання палиці, ножа чи пляшки як продовження руки. Жінки та дівчата під час сварок були недоторканними. Ба більше, саме вони часто зупиняли бійки, адже ніхто не мав права зачепити жінку, яка втручалася.

Той, хто порушував ці правила, різні групи знайомих і незнайомих людей усували зі середовища. Сьогодні це звучить як оповідь з іншої епохи — бо так воно і є. Це був світ із власним кодексом честі, якого дотримувалися всі без винятку.

Чого нам сьогодні бракує?

Історія Bolesławiec часів ПНР — це не лише сентиментальна подорож. Це розповідь про часи, які пропонували те, чого часто бракує сучасним містам: сповнені життя заклади, переповнені танцювальні майданчики, спеціалізацію закладів, на яку можна було покластися, і спільноту, яка сама стежила за дотриманням правил. Чи означає це, що тоді було краще? Не зовсім. Але точно було інакше. І варто про це пам’ятати, коли наступного разу почуємо, що колись усе було погано.