До редакції написав читач, який не хоче дивитися на партійні плакати в час, коли виборча кампанія не триває.
— На яких підставах і згідно з яким законом у різних місцях нашого регіону висять плакати з панами Czarny і Mentzen. Плакати заохочують записуватися до їхньої партії, але чи справді ми вже мусимо дивитися на ці обличчя, якщо ще немає жодної виборчої кампанії? — запитує читач.
Ніхто не забороняє політичним партіям цілий рік провадити статутну діяльність. Статутна діяльність — це саме заохочення вступати до їхніх лав, збір членських внесків, організація заходів, а також демонстрація зображень лідерів. Цей плакат формально не є виборчим матеріалом.
Отже, маємо ситуацію, коли — висловлюючись мовою юристів — буква закону на боці тих, хто розвішує плакати, але дух закону, а особливо задум законодавця, розтягнуто, наче гуму від… рогатки.
Адже очевидно, що мета полягає не лише в збільшенні кількості членів, а й у постійній присутності в публічному просторі, підвищенні впізнаваності, привчанні виборців до облич і прізвищ. Іншими словами: постійна кампанія, але без обов’язків, які накладає офіційна кампанія.
Читач має право відчувати втому від цього. Публічний простір належить усім — і тим, хто хоче бачити політиків, і тим, хто волів би від них відпочити.
У демократії партії мають право себе рекламувати, навіть поза виборчим сезоном. Але чи означає це, що все законне є правильним? І чи в країні, де рівень довіри до політиків не належить до найвищих, така нав’язливість у довгостроковій перспективі не дає протилежного результату — роздратування замість симпатії? Особливо коли ми йдемо на приємну зустріч чи смачну вечерю до ресторану з друзями або родиною?
На запитання читача можна відповісти коротко: закон не забороняє, але це зовсім не означає, що здоровий глузд не підказує іншого.