Одним із наріжних каменів усієї справи є церковний аспект, а також те, що її герой був учителем у школі, яка на кожному кроці й у кожному аспекті своєї діяльності підкреслює католицький характер. Вона також оспівує свою відданість християнським цінностям і католицькій аксіології. Від усіх членів своєї спільноти, яку, до речі, називає спільнотою, вона також вимагає повної відданості їх дотриманню. Це можна знайти в офіційних документах для вступу. Тож неможливо розглядати цю справу відірвано від релігійного, католицького контексту.

Скандал, який відкриває більше, ніж будь-хто хотів би побачити

Саме скандал насамперед кидається в очі. Для одних, мабуть, скандалом були самі публікації. Цим людям раджу вимкнутися із суспільного життя і, за прикладом давніх містиків, вирушити в пустелю. Кажуть, це добре допомагає й захищає від згубного впливу світу. Для інших скандалом була сама сексуальна активність героя. Цим людям, якщо вони віруючі, раджу щиро дослідити власне сумління, особливо у сфері власної хтивості. Адже порнографічні сайти на щось живуть, а в Польщі хтось також «накручує» статистику PornHub. І хоча я знаю, що завжди це «поганий» сусід дивиться, але й у нього є сусіди. Людина є сексуальною істотою, і нічого з цим не вдієш.

Однак існують люди, які мають сильну алергію на облуду й лицемірство. Маю враження, що саме їм ці публікації можуть найбільше підняти тиск. Бо якщо відкласти ханжество, ми побачимо товстий шар облуди, який ці публікації викрили.

Облуда більша за гріх — коли проповідники засуджують те, що практикують самі

Католицька церква відома тим, що безперервно атакує спільноту ЛГБТК+. Облишмо евфемізми й розмивання значення слів. Усі ми добре знаємо, що називання когось «пошестю», як це зробив єпископ Єдрашевський, служить його стигматизації. Воно розпалює ненависть, призводить до словесної агресії, булінгу, а також прямого фізичного насильства щодо таких людей. Думаю, що навіть вороги й ті, кого такий стан речей не турбує, можуть зі мною погодитися. Відрізнятиме нас лише оцінка такої поведінки. Я вважаю її злою та підлою. Хтось, на жаль, може вважати її правильною й бажаною. Аналогічно і той, хто встановлює сигналізацію в будинку, і той, хто хоче її обійти, щоб здійснити пограбування, усвідомлюють мету, з якою встановлюють захист. Відрізняються вони лише намірами.

Лицемірство церковних середовищ, пов’язане із сексуальними «подвигами» їхніх служителів, широко відоме завдяки кількості публікацій, репортажів та інтерв’ю з жертвами. Хтось може сказати, що жодне середовище не вільне від відхилень, і це, звичайно, правда. Однак у випадку Церкви ми маємо справу з величезною надрепрезентацією порівняно з рештою населення. Це цікаве явище саме по собі. Згадаймо хоча б знамениту «Содому» Ф. Мартеля. Але це ще не все. Наприклад, люди шоу-бізнесу, на негативний вплив яких часто посилаються захисники церковного лицемірства, не претендують на право бути постачальниками моралі. Вони не ставлять себе в позицію тих, хто оцінює людську поведінку. Вони також не проводять катехизацію, не формують людину, не очікують сповіді в її інтимних таємницях, а школа не вносить із ними заняття до розкладу. Церква ж ставить себе саме в таку позицію і очікує її юридичного визнання державою. Вона очікує особливого захисту, податкових пільг, державного фінансування, а також театрального й улесливого ставлення. Церква, як я вже згадував вище, є також одним із головних джерел ненависті до людей зі спільноти ЛГБТК+, зокрема до неповнолітніх. А особливо огидно те, що вона очікує й фактично змушує державну владу підтримувати її в цьому. З іншого боку, саме в цій інституції відбуваються речі, подібні до описаних і показаних у матеріалах istotne.pl. Згадаймо тут основу для тисяч мемів — знамениту оргію в Домброві-Гурнічій. Панове прелати й преподобні отці, вам це не заважає? Але вам заважає, коли двоє хлопців тримаються за руки? І ви ще маєте нахабство когось повчати? Від цього просто смердить лицемірством, тож заглибімося.

Шкода, що народжується в тиші, — як система вирощує страждання тих, кого мала захищати

Чому так? Чому в церкві так багато проблем такого типу? Звідки береться ця надзвичайна надрепрезентація гомосексуальних людей у цьому середовищі? Невже геї мають такі величезні духовні потреби, що цілими рядами рушили до семінарії? Наприклад, у США католицьке священство часто називають «gay profession», тобто типовою гей-професією. Це вже не перукар і не стиліст, а саме священник… Парадоксально, але відповіддю є сама гомофобія. Багато молодих чоловіків, які відкривають у собі гомосексуальність, сприймають богопосвячене життя (чернецтво, священство) як «безпечну гавань». Семінарія — це кінець запитанням від мами, бабусі чи тітки про дівчину, а також про весілля й онуків. До, скажімо, двадцяти років можна якось «дурити» родину, але потім це стає дедалі складніше. Щодо оточення, то навіть нічого не треба говорити: можна не робити камінг-ауту, люди все одно пліткуватимуть по кутках. Гомофобія сама знаходить своїх жертв, наче радар. Ба більше, навіть не обов’язково бути геєм, щоб тебе обзивали «педалом» і «підсмаленим». А тут, будь ласка! Семінарія — кінець проблемі, і родина ще може бути щасливою та пишатися.

Що сумніше, часто додається питання справжньої, глибокої віри й релігійності таких людей. Буває, що вони чутливіші, а ще в дитинстві травмовані оточенням. Багато хто з них роками також використовував Бога як «опору» у своїй «проблемі», соромі перед самим собою та жахливій самотності, поєднаній зі страхом. Але Бог, звичайно, не відповідав, або ж доводилося вдавати, що його чуєш.

Спостереження за світом вчить нас багато чого, зокрема й того, що від біології не втечеш. Люди мають свої потреби, і заперечувати це неможливо. Вдавати, що це не так, означає обманювати себе. Гірше того, це така форма обману, за яку нам неодмінно доведеться заплатити. Отже, маємо парадоксальну ситуацію. Одна з найбільш гомофобних інституцій, тобто Церква, приваблює до своїх лав гомосексуальних людей і робить це, цілком усвідомлюючи власну облуду. Роблячи це, вона також усвідомлює, що таких людей легше поневолити й підпорядкувати собі, щоб ще повніше їх використовувати, зокрема сексуально. Реальність показує, що можливий навіть «торг» привабливішими семінаристами. Хочу нагадати тут про гучну справу в польській діаспорі — Семінарії в Орчард-Лейку. Варто пам’ятати, що Церква — не компанія, з якої можна звільнитися й знайти іншу роботу. Це авторитарна система влади, яка системно поневолює в багатьох сферах, а послух є основою буття ченцем чи священником. Емоційна, ментальна й економічна залежність ускладнюють втечу та пошук допомоги за межами системи. Особливо якщо людина віруюча. Адже це було б зрадою.

Однак біологія робить своє. Чоловіки, захоплені в клерикальне лицемірство, компенсують свою потребу в близькості з іншою людиною. Нещасні, які придушували свої потреби й почуття, роками вдаючи та обманюючи себе й інших, скочуються до прихованої та компульсивної сексуальної активності. Часто саме в таких формах, які показали журналісти istotne.pl. Парадоксально, але лише така активність є «дозволеною», тобто такою, якої не видно. І це можна вважати зрозумілим. Чи є це шкодою? Так, на мою думку, так, це і є людська шкода.

Коли дим скандалу розсіюється — час запитати, де насправді лежить вина

Світ змінюється, і поступово, навіть у Польщі, зростає прийняття широко зрозумілої інакшості. З’являються й нові можливості. Можна переїхати в інше місто або влаштувати життя за кордоном. Родини також стають толерантнішими, і син-гей перестає бути античною трагедією для дому. Дедалі більше гомосексуальних людей наважуються на відкритість. Чи тому церковні семінарії починають порожніти? Причин, мабуть, багато, але й цю слід брати до уваги. Ця «безпечна гавань» уже не така спокуслива?

Запрошую глядачів і читачів замислитися над тим, де в цій справі проходять межі шкоди, кривди, моралі та її відсутності.

Мене не бентежить ярлик адвоката диявола, і я виступаю на захист отця Петра. Багато хто, мабуть, охоче приписуватиме йому всі риси зіпсуття, підлості та інше. Однак це породжує нові запитання. Чи завжди він був таким? А якщо так, то чому потрапив до семінарії та ордену? Якщо ж таким не був, то чому орден його зіпсував? Це джерело моралі, ця сіль Землі? Як це можливо? Наступні запитання множаться самі собою. Скільки таких людей у Церкві?

Час для роздумів уже використав отець Петро, який вирішив залишити орден. Мабуть, краще було залишити це середовище. Що його пов’язувало з Орденом? Радше не ідеаріум.

Петре! Ти впораєшся. Визволися від них і живи нормально. Не заперечуй себе, не вдавай, не бреши, особливо самому собі. Зрештою, це руйнує більше, ніж медійний катарсис.

Mike Carter (Станція атеїзму)

Фільм про отця Петра з болеславецької Школи піарів.