Льєж сьогодні — це місто з населенням понад пів мільйона жителів у Валлонії (Бельгія) та головний економічний і культурний центр регіону. У Льєжі працюють чавуноливарні й сталеливарні заводи, скляні заводи, вугільні шахти, збройові фабрики та мідні рафінерії.

Абатство Мон-Корнійон розташоване на пагорбі в передмісті Льєжа, яке називається Амеркёр. При чоловічому та жіночому монастирях, заснованих 1124 року, також була лікарня для жінок, що водночас була колонією для прокажених.

Осиротіла у віці 5 років

Юліанна де Корнійон (1193–1258), яку також називали Матір’ю Юліанною дю Мон-Корнійон, була августинською черницею та настоятелькою монастиря прокажених.

Маленька Юліанна осиротіла у віці п’яти років. Після смерті батьків її разом із сестрою віддали під опіку монастиря в абатстві на пагорбі Корнійон. Під опікою сестри Сапієнції Юліанна та її сестра Агнес здобули ґрунтовну освіту. Дівчинка виявилася кмітливою: після роботи в корівнику, де вона доїла корів, багато читала й легко засвоювала знання.

Її знання Святого Письма французькою та латинською мовами дали їй змогу вивчати праці Отців Церкви, зокрема святого Августина та святого Бернарда. Саме святий Бернард і його твори справили на дівчинку найбільше враження.

Викрила фальшивих торговців реліквіями

У віці 14 років вона вступила до ордену. І привернула до себе увагу особливою відданістю Євхаристії. Сучасник Юліанни кардинал Жак де Вітрі написав про таку побожність:

Серед святих жінок є такі, для яких Євхаристія не лише солодка для серця, а й солодка для уст. Є й такі, що біжать назустріч Євхаристії та не знаходять ані спокою, ані відпочинку, якщо не приймуть Причастя.

Її біографи наголошують на інтелектуальних здібностях Юліанни. Саме завдяки розуму вона не дала себе ошукати шахраям, які переконали її друга вирушити до Святої Землі. Метою мали бути особливі реліквії: колона, біля якої бичували Христа, і сам батіг, яким здійснили катування.

Коли її друг уже планував дорогу, що мала коштувати дорого, Юліанна, запідозривши шахрайство, відрадила його від поїздки, і її порада виявилася правильною. Згодом вони дізналися, що колона була надто великою, щоб забрати її до монастиря, а батіг визнали предметом без цінності.

Заборонила черницям контактувати з чоловіками

Після смерті сестри Сапієнції Юліанну обрали настоятелькою монастиря, але підлеглі її не любили. Усе через її прихильність до життя в чистоті.

Її турбота про спасіння доручених їй сестер призвела до конфлікту з ними. Вона наказала жінкам розірвати будь-які контакти з чоловіками, що не викликало в них задоволення. Спочатку вона делікатно просила, але коли черниці проігнорували її прохання, суворо їх відчитала й змусила підкоритися. Сестри відкрито повстали проти неї та робили все, включно з наклепом, щоб позбавити Юліанну влади. Зберегти посаду їй вдалося лише завдяки підтримці пріора чоловічого ордену отця Годфрі.

Однак щойно її покровитель помер, Юліанна потрапила в немилість. Вона померла у віці 65 років після років бідності й поневірянь на вигнанні, живучи як мучениця. Кажуть, вона наказала замурувати себе в келії. Така поведінка здобувала їй прихильників, які вірили в її святість.

Її культ офіційно схвалив папа Климент VIII 1599 року, що стало важливим кроком у визнанні її заслуг перед Церквою. Остаточним підтвердженням її святості стала канонізація, здійснена Пієм 1869 року, коли Юліанну з Мон-Корнійона було проголошено святою та піднесено до лику святих.

Бачила сяйливий диск із чорною плямою

Містичний досвід Юліанни розпочався у віці шістнадцяти років під час поклоніння Пресвятим Дарам і роздумів над уривком з Євангелія від Матвія (Мт. 28:20). Однак черниця розповіла про зміст цих видінь своєму сповідникові лише 1230 року.

У видіннях їй нібито являвся сяйливий диск, схожий на місяць, але з темною плямою, що затьмарювала його блиск. Вона тлумачила ці об’явлення як символ Церкви, досконалість якої затьмарювала відсутність окремого свята на честь Пресвятого Таїнства.

Через двадцять років її видіння розповів канонік церкви святого Мартина в Льєжі, якому Юліанна також довірила цю інформацію. Розповідь каноніка представили комісії богословів, до складу якої входив, зокрема, архідиякон Жак Панталеоне ді Труа, майбутній Урбан IV, який 1264 року встановив свято Божого Тіла для всієї Церкви.