Агнешка Хвойницька-Звєж у своєму останньому прощанні підкреслила свою любов до Батька.
«Найулюбленіший Тату, Татусю, Татулю…
Сьогодні я прощаюся з Тобою і дуже міцно обіймаю востаннє. Як же важко говорити про Тебе в минулому часі. Ти був, а не як досі — є. Усім нам буде важко змиритися з цією ситуацією та прийняти її. Ти чудово знаєш: я була з Тобою поєднана нерозривним магнітом і була Твоєю зіницею, сила якої була безповоротно перервана.
Ти був надзвичайно мудрою людиною. Кожна тема дискусії чи розмови з Тобою була справжнім задоволенням. Ти блискуче розбирався в кожній галузі — чи то в історії, польській літературі, чи в точних науках. Спілкування з Тобою, Твої науки були для нас чимось винятковим і вартим того, щоб їх слухати.
Упродовж усього життя — у дитинстві, підліткові роки та дорослості — Ти був для мене чудовим учителем, другом, опорою й авторитетом. Твій характер, незламність і віра в іншу людину зробили мене кращою особистістю.
Спадщину, яку я отримала від Тебе, я хотіла б передати у вихованні своїх доньок. Ти завжди дбав про виховання та добрі стосунки в родині. Ти створив притулок для нашої сім’ї, протистояв усякому злу. Ти завжди дуже пишався нею. Віддаю Тобі шану. А Твої моральні норми завжди будуть для мене дороговказом. Ти назавжди залишишся в наших серцях.
Я люблю Тебе, Татусю. Спочивай із миром. Твоя донька Агунька, бо саме так Ти завжди до мене звертався».