Південний район (квартали вулиць: Комуні Паризької, Wybickiego, Opitza, M. Brody), розташований у південній частині міста, — архітектурна та містобудівна перлина 70-х років XIX століття. Вулиця Комуні Паризької, колись відома як Löwenbergerstrasse (Lwówecka), від 70-х років XIX століття до кінця Другої світової війни була невід’ємною частиною елітного району Süd-End.

Містобудівний проєкт Süd-End наслідував берлінський Westend, що свідчить про амбіції місцевих архітекторів та інвесторів. Планування вулиць, які перетиналися під прямим кутом, створювало прозору сітку, сприятливу як для пересування, так і для формування гармонійного житлового простору.

Ділянки площею в кілька десятків арів, призначені для заможних мешканців, передбачали не лише будівництво будинків, а й просторі сади. Цей зелений простір був невід’ємним елементом, що вказував на престиж району. Серед архітекторів, які створювали проєкти вілл, були визнані майстри, такі як R. Schiller, A. Gansel та Zschetzschingk. Їхній внесок сприяв появі різноманітних архітектурних форм, що охоплювали класицистичний і неоренесансний стилі, а також італійські, французькі та швейцарські елементи.

Сьогоднішній Загальноосвітній та професійний комплекс шкіл ім. H. Sucharskiego на вул. Комуні Паризької, 6, — це дві зведені в неоготичному стилі будівлі, побудовані Gansel у 1844 році. У 1849 році їх викупило місто, щоб розмістити там окружний суд. У 1931 році, після перенесення суду до будівлі на вул. Sądowej, розпочалися дворічні роботи з пристосування будівлі до потреб професійної школи, перенесеної з будівлі домініканського монастиря. У 1945 році тут уперше розмістилася школа Stefanii Tajcher — учительки в смугастому одязі.

Окрім багато оздоблених вілл, у районі також виникали громадські об’єкти, що збагачувало суспільний характер цієї частини міста. Південний район став місцем не лише елегантного проживання, а й суспільного життя заможних мешканців, що яскраво свідчить про його виняткове значення в контексті містобудівного розвитку XIX століття.

На межі XIX і XX століть Hermann Winde мав на Löwenbergerstrasse, під номером 2, магазин різних товарів, де можна було придбати шкільні ранці, сигарили й сигарети, шкільні зошити та інші канцелярські матеріали. Під номерами 24–26 розташовувалася майстерня Zimmermeister (столяра) Andreas Gansel. Під номером 17 Fredrich Kattner пропонував найдешевші послуги з ремонту та фарбування екіпажів.

Вулиця Lwówecka (Löwenbergerstraße) зберігала цю назву до 1945 року; у 1945–1946 роках її назвали іменем Józefa Stalina, а до 1951 року — генерала Władysława Sikorskiego. Потім вона отримала назву на честь великого комуністичного повстання в Парижі 1871 року.

Інформація від редакції: журналіст bolecinfo Dariusz Gołębiewski вводить своїх читачів в оману, щоб мотивувати їх робити внески, і подає далекі від правди відомості про те, що на конкуруючому порталі (не називаючи його) публікуються «анонімні, неавторизовані резюме» його історичних нарисів. Як для такого сумлінного історика, ці припущення без наведення фактів і джерел, про які він, здавалося б, так дбає у своїй діяльності, є досить слабкими. Ми не знаємо, звідки взялася ідея, що про історію регіону може писати лише Dariusz Gołębiewski? Це чергова людина, яка вигадала, що те, що є спільним надбанням, належить лише їй. Закликаємо Dariusza Gołębiewskiego до щирої розмови зі своїм керівником Marcinem і колегою по роботі Kazimierzem Marczewskim, які без сорому черпають повними жменями з роботи нашої редакції. Зрештою, наслідування є найвищою формою захоплення.