Мешканець так описує свою зустріч із черницею в понеділок, 4 листопада.
– Я зайшов на газон, розташований між тротуаром, що проходить уздовж паркану монастиря, і парком Музею кераміки, – пояснює чоловік. – Раніше я багато разів заходив туди, щоб назбирати зеленої трави для морської свинки, щасливим власником якої є. Там росте досить висока трава, яку моя тваринка дуже любить. Раптом хвіртка в монастирському паркані відчиняється, у ній з’являється жвава літня монахиня невисокого зросту й кричить до мене: «Що ти там шукаєш?!». Я недовірливо запитав: «Перепрошую?!». На що знову почув: «Що ти там шукаєш?». Я відповів, що ми не знайомі й не переходили на «ти». Монахиня змінила форму звертання й запитала: «Що ви там шукаєте, бо це приватна територія». Я відповів, що рву траву для тваринки. Тоді монахиня заборонила мені заходити на газон, повторюючи, що це приватна територія. Я відповів, що ця територія буде приватною, коли її огородять, а до монастирського паркану я навіть не наближався. Монахиня повторила, що це приватна територія й заходити на неї не можна, після чого зникла за хвірткою. Із повним мішком трави я залишив згадану територію й, повертаючись на вулицю Згожелецьку, замислився над тим, що щойно зі мною сталося. Чи порушив я якісь правила, чиєсь приватне життя? Чи завдав якоїсь шкоди? У чому взагалі полягало це втручання монахині? Там же не було жодних табличок, які б інформували про заборону входу. Чи допоможете мені з’ясувати, кому належить цей газон і чи можна на нього ступати? – запитував у листі прогнаний із місця читач.
Чоловік також надіслав нам фотографії морської свинки та її супутника-кота, який теж почав скубти траву.
Ми розповіли монахиням історію чоловіка й запитали, що там сталося та чи порушив чоловік власність згромадження. Щодо описаної ситуації 4 листопада вдалося встановити, якої саме сестри вона стосувалася. Сестра визнала, що розмова справді відбувалася приблизно так, як її описали. Однак зазначила, що після з’ясування ситуації перепросила зацікавленого.
Його помилково прийняли за одного з нетверезих чоловіків, які систематично пошкоджують огорожу монастирського саду та залишають поблизу сміття. І те, і інше є серйозною проблемою, з якою сестрам важко впоратися.
– Хай там як, реакція сестри була недоречною, – відповіла сестра Anna Mikołajewicz, настоятелька болеславецького Згромадження. – Територія, якої стосується справа, є власністю згромадження, однак, оскільки вона не огороджена, може використовуватися всіма, – додала сестра.
Адoраторки Крові Христа в Болеславці
Діяльність Сестер Адорацій Крові Христа відігравала важливу роль у повоєнній історії Болеславця. Своєю діяльністю монахині активізували та інтегрували місцеві громади мешканців, які прибули до нашого міста з різних куточків світу, полегшували взаємне знайомство, розуміння та прийняття. Про значення їхнього служіння для сучасного вигляду Болеславця найкраще свідчить той факт, що з 18 травня 2008 року засновниця Згромадження ASC – свята Maria De Mattias – є покровителькою міста.
Монахині прибули до Болеславця в 1946 році, а навесні 1947 року за рішенням міської адміністрації Болеславця отримали будівлі на вул. Ролі Жимєрського, 23 (нині Згожелецька, 27), на місці, де колись розташовувався монастир Ордену лицарів із Червоною зіркою з костелом Святого Духа, потім лікарня Святого Духа й будинок для літніх людей, а в 1945 році – радянський польовий шпиталь.
Монахиням також виділили сільськогосподарське поле в Łaziska, яке вони могли обробляти, щоб самостійно забезпечувати себе харчами. Того ж року болеславецький монастир став материнським домом для інших осередків у Польщі.