Як свідчить статистика, 40% сексуальних злочинів проти дітей скоюють люди, відомі потерпілому, зокрема з найближчої родини або оточення. Сексуальне насильство — проблема, яка може торкнутися будь-якої дитини та статися будь-де. Кривдником може виявитися людина, яку ти ніколи б не запідозрив.
У звіті Комісії читаємо: Уявлення про так званого типового злочинця, який скоює сексуальні злочини проти неповнолітніх, дуже далеке від реального образу. Часто ми уявляємо так званого типового педофіла як літнього чоловіка, який сидить біля дитячих майданчиків, потай фотографує дітей, а самих жертв викрадає і згодом сексуально використовує за перших
ознак неуважності батьків. Прикладами є гучні, пам’ятні випадки сексуального насильства над дітьми та скоєння інших злочинів, наприклад Мariusza Trynkiewicza і Josepha Fritzla. (...)
Однією з причин сексуального насильства над дитиною є те, що людина не має можливості або навичок встановлювати й підтримувати близькі соціальні зв’язки з іншими людьми. Для вступу в сексуальні стосунки з дорослою жінкою або чоловіком (за винятком платної проституції) зазвичай необхідно встановити романтичні стосунки. Зазвичай спочатку
ми тривалий час пізнаємо людину, зустрічаємося, розмовляємо на дедалі складніші теми, і лише потім вступаємо з нею в сексуальний контакт. Цей лише на перший погляд простий соціальний процес може порушуватися на багатьох різних етапах. Унаслідок цього може статися, що людина не здатна встановити романтичні та сексуальні стосунки з дорослим партнером, тому для розрядки сексуального збудження її жертвою часто стає фізично слабша й не обізнана в багатьох соціальних аспектах особа — дитина. (...) Ще однією причиною, через яку люди без педофільного розладу також можуть скоювати злочини проти сексуальної свободи дітей, є стан алкогольного сп’яніння.(...)
Яким з психологічного погляду може бути злочинець, який скоює злочини, пов’язані із сексуальним насильством над дітьми, якщо він не є «преференційним» злочинцем, тобто не має діагностованого педофільного розладу?
Дослідження вказують на наявність специфічного дефіциту емпатії, тобто здатності співпереживати емоційним станам інших людей, зокрема намагатися «вгадати» емоційний стан іншої людини. Часто це стосується людей зі заниженою самооцінкою, які оцінюють себе як гірших за інших. Також є люди, які оцінюють умови свого життя, зокрема задоволеність ним, як значно гірші порівняно з іншими. Однак зв’язок між дефіцитом емпатії та підвищеним ризиком сексуального насильства над дітьми не є однозначним. Частина дослідників вказує, що люди з діагностованим педофільним розладом навіть мають вищі, порівняно зі здоровими людьми, здібності до емпатії та розуміння емоцій. Найімовірніше пояснення полягає в інструментальному використанні надзвичайних здібностей у сфері емоційного інтелекту для реалізації своїх порушених
сексуальних уподобань.
Крім того, серед злочинців, які під час сексуальної активності з дитиною були жорстокими, також часто діагностують психопатію, яку розуміють як рису особистості, пов’язану зі ставленням до людей як до предметів. Для психопатичних людей стосунки з іншою людиною найчастіше є лише засобом досягнення мети, а не цінністю самою по собі. Цей підтип злочинців може вдаватися до такої сексуальної поведінки з дітьми, яка буде особливо жорстокою щодо них.
Варто також описати характеристики злочинців, які скоюють сексуальні злочини та яких можна назвати високофункціональними. У вже згаданих раніше дослідженнях, проведених командою проф. Janusza Heitzmana, зазначено, що майже 10% злочинців, які скоюють сексуальні злочини проти дітей, мають вищу освіту. Подібна частка злочинців у проаналізованих кримінальних справах вирізнялася інтелектом, вищим за середній.
Більше інформації у звіті на сайті: pkdp.gov.pl/nigdy