Хлопчик, з яким я розмовляла в присутності батьків, — кмітливий, симпатичний 11-річний підліток. Я попросила його своїми словами розповісти історію, яка завершилася його благальним проханням до мами забрати його з Початкової школи № 1. Запис повідомлення, за згодою хлопчика та мами, ми публікуємо нижче (голос ми трохи змінили, щоб захистити учня від упізнання).

Сядь на дупу і закрий пельку

Класна керівниця хлопчика у четвертому класі, вчителька, яку директорка нагороджувала, вживала щодо дітей вислови: «сядь на дупу», «закрий пельку», а також застосовувала в класі принизливі методи щодо 10-річного хлопчика, змушуючи піднімати руки дітей, яким хлопчик не подобається.

– Це було так підло, мені хотілося плакати, — згадував хлопчик приниження, якого зазнав понад рік тому. – Коли пані вручала нам свідоцтва наприкінці року, усім дякувала, вітала, усміхалася, а мене схопила за руку, стиснула її й сказала, що мені пощастило, що вона мене перевела, — поскаржився хлопчик на ще одну ситуацію.

З його розповіді постає похмура картина четвертого «інтеграційного» класу в Початковій школі № 1. Із того, що розповідають хлопчик і його мама, у класу не було постійної класної керівниці, а вчительки змінювалися від першого класу. Мама говорить про п’ять змін.

У цьому класі об’єднали дітей із висновками про інвалідність і тих, хто таких висновків не мав, як наш герой. З опису хлопчика випливає, що діти добре знали, з якими інвалідностями стикаються їхні однокласники. Хлопчик найчастіше говорив про те, що діти були гіперактивними, неуважними на уроках, їм було важко зосередитися, вони вороже ставилися одне до одного й часто конфліктували, билися, штовхалися та щипалися.

Класний базіка

Мама каже про сина, що він був класним базікою, тобто розмовляв на уроках. Хлопчик розповідає, що йому було важко нерухомо висидіти весь урок, він приймав на стільці різні пози, підпирав голову, що не подобалося класній керівниці. Легко уявити, що проведення уроку й змушування дітей тихо сидіти без руху протягом 45 хвилин у цьому класі не могло відбутися. І, здається, це виявилося для вчительки надто складним.

– На початку четвертого класу пані була цілком милою, — розповідає хлопчик. – Не хочу брехати, але погляд у неї був недобрий. Ця пані здавалася дивною. З кожним днем вона почувалася в цьому класі дедалі впевненіше, освоювалася. Не приховуватиму, я отримував багато зауважень за те, що розмовляв на уроці. Найчастіше йшлося про мої конфлікти з хлопчиком, який був гіперактивним. Тоді пані почала чіплятися до дрібниць, — додає хлопець самокритично й суб’єктивно.

Хлопчик відчував, що класна керівниця його не любить, і розумів, що вона його не поважає. З того, що він розповідав, можна зробити висновок, що класну керівницю призначили до класу, з яким вона не давала собі ради, і, мабуть, їй не подобалося там викладати. Вона також могла мати обраних учнів, яких підтримувала, а її виховні стратегії діти оцінили як несправедливі: вона чіплялася до кожного, кому навісила ярлик «хулігана» і кого не любила.

Хто його не любить, нехай підніме руку

Методи, які застосовувала вчителька в цьому класі, виявилися випадково. Одного дня спалахнув скандал. Одна з учениць поскаржилася пані, що наш герой намалював у її зошиті пеніс. Виявилося, що діти малюють у зошитах цю конкретну частину чоловічого тіла. Пані вирішила, що хлопчик міг побачити вдома якусь еротичну сцену між дорослими, тому намалював чоловічий статевий орган у зошиті однокласниці, і відправила його до психолога (згодом виявилося, що в класі є інший 10-річний хлопчик, який показував однокласникам порнографічні фільми, що започаткувало непристойну творчість дітей).

Мама нашого героя пішла до психолога, як того вимагав навчальний заклад. Але під час візиту до психолога виявилося, що серйозна проблема була з класною керівницею, а не з дитиною.

– Під час розмови із сином з’ясувалося, що класна керівниця чинить на нього тиск, — пояснила мама. – Психологиня сказала, що піде до школи, щоб це з’ясувати. Вона також сказала, що вчителька має отримати догану за таку поведінку, — розповіла мама.

Школа не прокоментувала цю подію. Ми знаємо, що після зустрічі дитини з психологинею вчителька не змінила своїх методів. На думку учня, класна керівниця стала щодо нього ще більш злісною. Дитина плакала після повернення додому, скаржилася на вчительку. Вона не почувалася в безпеці з дорослими у школі. Зрештою мама вирішила перевести сина до іншої школи.

– Я перевела його відповідно до адреси проживання, не казала, що роблю це через вчительку, — сказала мама. – У новій школі дитина ожила, оцінки стали кращими. Він і далі іноді розмовляє на уроках, але йде до школи з усмішкою і так само повертається. Ми вже пережили своє. Ми жертви агресора. Школа знала про нашу ситуацію, і мені боляче, що з нами так поводилися, особливо з моєю дитиною, — додала мама.

Школа не коментує… відповідно до професійної етики

Директорка школи за погодженням із начальницею Відділу освіти вирішили не коментувати цю історію. Ми надіслали запис голосу дитини, яка просила змінити школу, і коротко описали історію.

Ми просили офіційний коментар школи або Відділу освіти щодо того, чи були у зв’язку з вищезазначеним порушені такі положення:

  • Стаття 30 Конституції про недоторканність, повагу та захист природної й невідчужуваної гідності людини?
  • Стаття 40 Конституції, яка, зокрема, забороняє принизливе поводження та покарання?
  • Статті 19 і 28 частина 2 Конвенції про права дитини, відповідно до яких Польща зобов’язана вживати всіх належних заходів для захисту дитини від усіх форм фізичного чи психічного насильства, шкоди або недбалості, неналежного поводження чи експлуатації (…), а також забезпечувати, щоб шкільна дисципліна застосовувалася у спосіб, сумісний із людською гідністю дитини та цією конвенцією?
  • Стаття 5 Закону про освіту, яка покладає на вчителів обов’язок у своїй дидактичній, виховній та опікунській діяльності керуватися благом учнів, турботою про їхнє здоров’я, моральну та громадянську позицію, з повагою до особистої гідності учня?

Інше питання — хто відповідає за таке ведення інтеграційного класу, що в ньому сформувалися групи, які боролися між собою за принципом права джунглів, і зрештою діти не почувалися в цьому класі в безпеці. Чи покласти провину на начальницю Відділу освіти, яка не проконтролювала ситуацію в підпорядкованому їй закладі? Чи на директорку, яка, напевно, борючись із нестачею кадрів, змінювала опікун所以вок у цьому складному класі? Чи на класних керівниць, яким бракувало компетенцій або підтримки, щоб інтегрувати клас?

Відповідь директорки Початкової школи № 1 нижче (жирне виділення тексту належить редакції):

У відповідь на журналістський запит від 16 листопада 2023 року люб’язно повідомляємо, що керуючись найкраще зрозумілим благом дитини відповідно до професійної етики, освітнім законодавством, а також з огляду на захист інформації про наших підопічних і вчителів — ми не можемо в цій конкретній ситуації надати пресі інформацію. Надісланий фрагмент запису не враховує обставин події та всього контексту ситуації у 2022/2023 навчальному році.

Однак хочемо запевнити, що у випадку кожної дитини, якої стосуються будь-які повідомлення про труднощі в навчанні, вихованні чи іншого характеру, впроваджуються відповідні процедури, адаптовані до конкретної ситуації, що враховують потреби неповнолітнього, його сім’ї (законних опікунів), а також учителів.

Школа, наскільки це юридично можливо, вивчає сімейно-опікунську ситуацію, соціальну ситуацію, зокрема стосунки між однолітками, а також інші умови, специфічні для конкретної ситуації. За потреби до співпраці залучаються також позашкільні установи.

Учителі та фахівці у своїй роботі з дітьми керуються найкраще зрозумілим благом дитини, загальнообов’язковими нормативно-правовими актами та внутрішніми процедурами, що діють у школі й ґрунтуються на них. У зв’язку з цим учителі, зокрема, дотримуються положень: 1. Статті 6 частини 1 Закону від 26 січня 1982 року — Хартії вчителя (зведений текст: Dz.U. з 2023 року, поз. 984) 2. Статті 5 Закону від 14 грудня 2016 року — Закону про освіту (зведений текст: Dz.U. з 2023 року, поз. 900) 3. § 2 частини 1 постанови Міністра національної освіти від 9 серпня 2017 року щодо принципів організації та надання психологічно-педагогічної допомоги в державних дитячих садках, школах і закладах (зведений текст: Dz.U. 2023, поз. 1798) 4. Системи психологічно-педагогічної допомоги у школі 5. Виховно-профілактичної програми школи 6. Процедур у ситуаціях загрози та рекомендованих профілактичних заходів у сфері фізичної й цифрової безпеки учнів.

Małgorzata Giedrojć-Sypień, директорка Початкової школи № 1 у Bolesławiec