Де найчастіше трапляються бактерії легіонели?

Легіонела живе у водоймах — як морських, так і внутрішніх (ставках, річках чи озерах), оскільки для росту бактерій потрібні висока вологість і висока концентрація вуглекислого газу. Вони також можуть потрапляти до міських водопровідних мереж, градирень, термальних басейнів, домашніх водопровідних і каналізаційних систем, сонячних установок, протипожежних систем або зволожувачів повітря.

Де можуть розвиватися бактерії легіонели?

Колонізації бактеріями сприяє температура в діапазоні 25–45 °C (оптимальна температура для їхнього розвитку становить 38 °C), низька концентрація дезінфектантів, застій води та біотичні чинники, такі як наявність інших мікроорганізмів і біоплівки. Найчастіше вони розмножуються у стоячій воді (наприклад, у водопровідних мережах), де з’являються забруднення (вапняний наліт, іржа, водорості), що слугують поживним середовищем для легіонели.

Як можна заразитися?

Зараження бактеріями легіонели відбувається передусім повітряно-крапельним шляхом — через вдихання аерозолів (під час перебування в душовій кабіні, біля міського фонтану чи розбризкувача).

Що менші краплі води, то вища ймовірність потрапляння бактерій до нижніх дихальних шляхів. Легіонелою також можна заразитися через захлинання водою, але це трапляється відносно рідко.

ВАЖЛИВО!!!

Вживання води, забрудненої бактеріями Legionella, не призводить до зараження. Бактерії не передаються від людини до людини, тому пацієнт не становить загрози для оточення, як це відбувається у випадку вірусів.

Легіонельоз — інкубаційний період бактерій

Інкубаційний період у випадку легіонельозної пневмонії (хвороби легіонерів) становить 2–10 днів. У рідкісних випадках перші симптоми з’являються через 20 днів. У випадку понтіакської гарячки інкубаційний період бактерій становить від п’яти годин до трьох днів (найчастіше — 24–28 годин).

Легіонельоз — симптоми

Легіонельоз найчастіше розпізнають у двох формах: хвороба легіонерів і понтіакська гарячка. При хворобі легіонерів симптоми Legionella виникають раптово й починаються з поганого самопочуття, болю в м’язах і температури 39–40 °C. Частими симптомами також є діарея, сильний головний біль, кашель, утруднене дихання, біль у грудях, озноб, а також порушення свідомості. Перші симптоми можна спостерігати через 2–10 днів після зараження. Найчастішим наслідком зараження Legionella є легенева форма захворювання. Позалегенева форма трапляється значно рідше. Її перебіг набагато легший і, на відміну від легеневої форми, у цьому випадку не виникають нежить чи біль у горлі. Натомість характерними є симптоми, пов’язані із зараженням інших органів: запалення серцевого м’яза, серозних оболонок, порушення та пошкодження нирок і печінки. У цьому випадку найчастіше трапляються летальні випадки.

Другою згаданою формою легіонельозу є понтіакська гарячка. Її симптоми нагадують звичайний грип: головний біль, гарячка, біль у м’язах, озноб, відчуття розбитості. Рідше виникають блювання, діарея та нудота. Найчастіше симптоми минають самостійно через 2–5 днів. Понтіакська гарячка виникає у формі епідемій, а поодинокі випадки захворювання трапляються спорадично.

Легіонельоз — основні фактори ризику серед пацієнтів

До основних факторів ризику, які можуть спричинити зараження легіонелою, належать:

  • вік понад 40 років,
  • хвороби серця,
  • цукровий діабет,
  • знижений імунітет,
  • алкоголізм,
  • куріння,
  • хвороби легень,
  • хвороби нирок,
  • онкологічні захворювання,
  • лімфоми,
  • захворювання дихальної системи.

До групи ризику також належать люди після трансплантацій і хірургічних втручань.

Легіонельоз — методи діагностики

Оскільки палички легіонели розмножуються всередині макрофагів, їх важко виявити у зразках клінічного матеріалу. Найчастіше для діагностики легіонельозної пневмонії використовують промивні води бронхів, бронхоальвеолярний лаваж або біоптати легеневої тканини, тому матеріалом для забору є мокротиння. Чутливість таких тестів коливається від 20 до 80%.

Іншим методом діагностики є якісне визначення загальних антитіл до антигенів L. pneumophila. Імунохроматографічний тест сечі також дає змогу виявити антиген легіонели. Ще одним способом діагностики бактерії є її культивування, однак вона росте від 4 до 10 днів, що значно подовжує очікування результатів.

Легіонельоз — лікування

Лікування легіонельозу залежить від того, чи діагностовано у пацієнта легіонельозну пневмонію або понтіакську гарячку. Хвороба легіонерів потребує застосування антибіотиків, прийом яких розпочинають уже за наявності встановленого ризику її розвитку, ще до підтвердження результатами діагностичних тестів. Це дає змогу мінімізувати ризик ускладнень.

Частина інфікованих повністю одужує. Деяким пацієнтам потрібна госпіталізація, передусім людям похилого віку та пацієнтам із супутніми захворюваннями. У лікарні вони можуть отримати невідкладну допомогу — часто потребують внутрішньовенного введення електролітів, що допомагає запобігти зневодненню, яке супроводжує хворобу, або зменшити проблеми з диханням.

Період реконвалесценції залежатиме від швидкості початку лікування. При понтіакській гарячці лікування не потрібне, оскільки вона минає самостійно.

Легіонельоз — чи є він смертельним?

Легіонельоз є смертельним захворюванням. Однак найбільшу кількість смертей найчастіше фіксують серед пацієнтів із супутніми захворюваннями (хворобами серця, легень або імунними захворюваннями).

Чи можна запобігти зараженню легіонелою?

Вакцини проти хвороби легіонерів не існує. Однак запобігти захворюванню можна шляхом належної дезінфекції потенційних джерел бактерій легіонели, зокрема:

  • очищення градирень,
  • регулярне спорожнення й очищення басейнів та гідромасажних ванн,
  • застосування хімічних процедур із використанням хлору в басейнах і спа,
  • підтримання температури в системах гарячого водопостачання вище 60 °C, а в системах холодного водопостачання — нижче 20 °C.

Варто пам’ятати, що бактерії легіонели можуть розвиватися в системах кондиціонування, тому їх потрібно регулярно очищати.