У анкетуванні, проведеному в лютому 2010 року Психолого-педагогічною консультацією, взяли участь 5417 учнів початкових, гімназійних і старших шкіл. Найбільшу групу становили учні з Bolesławiec. Згідно з дослідженням, майже 75% учнів зазнають насильства з боку однокласниці або однокласника, а 37% опитаних визнають, що самі поводяться агресивно. Найпоширеніша форма агресії — словесне насильство (60%). Тривожним є також показник насильства з боку вчителів та інших дорослих у школі. На нього вказали аж 16% опитаних.

Досить сказати «дурний» або погано подивитися…

Досить назвати однокласника чи однокласницю дурнем — і можна дістати. Діти реагують на образи ударом ногою, штовханням, ударом кулака або плювком. Роблять це на перервах, а коли бачать учителя, припиняють, щоб не бути покараними. — Діти часто б’ються, — каже десятирічна Аня, у вересні учениця четвертого класу. — Наприклад, граються в квача. Раптом одна дитина штовхне іншу, навіть ненавмисно, а тоді штовхнутий товариш відповідає ударом ноги або кулака. Неважливо: хлопчик це чи дівчинка.

Учениця однієї зі старших шкіл розповідає, як побила однокласницю за те, що та погано на неї подивилася. — Мене вдома битися вчив батько, — каже дівчина. — Я єдина донька. Батько навчив мене, як ударити хлопця в слабкі місця. Як відгамселити, як ударити кулаком. Дівчина, яку я побила, була такою дурною блондинкою, пласкою, як дошка. Вона щось мала проти мене, якесь дурне обурення. Я сама нічого проти неї не мала. Я підійшла запитати, що їй потрібно. А вона відповіла, що гримаси, які вона корчила, були не для мене. Я їй не повірила, бо сама тоді сиділа на лавці. Я сказала: «Чого витріщаєшся на мене, шльондро!», а вона щось фиркнула. Тоді я схопила її за волосся, вдарила долонею, потім удруге схопила за волосся й ударила коліном, а потім притиснула до землі. Батько навчив мене не дозволяти так із собою поводитися.

Її однокласниці, яких запитали про причину власної агресії та бажання реагувати насильством на неприємні для них ситуації, відповідають, що вони просто такі. — Ми такі агресивні, — каже одна із сімнадцятирічних опитаних. — Коли хтось скаже нам щось не те, чого ми не хочемо чути, у нас прокидається така злість.

Шкільний психолог пояснює таку поведінку невмінням давати раду емоціям (і позитивним, і негативним), а також повторенням моделей поведінки, винесених із дому. У домівках цих дітей побиття, крики й образи є звичайними явищами. Тому діти реагують агресією, невідповідною до поведінки іншої людини. Вони можуть ударити через страх бути висміяними, у відповідь на критику однолітків, нетерпимість або суперництво.

Організовані бійки в парку Вариńського та на дитячому майданчику на Łukasiewicza

Діти також люблять обзиватися, а за образу теж можна дістати удар. Вони називають одне одного товстунами, худорлявими, чотириокими, нечепурами, геями (що є вкрай образливим визначенням, хоча його повсюдно вважають коректним щодо гомосексуальних чоловіків). Діти також погрожують одне одному, що після школи поб’ють товариша чи товаришку. Існує й агресивне суперництво між класами, а навіть школами. Від однієї з матерів ми дізналися, що учні гімназії в Bolesławiec регулярно зустрічаються для бійок у парку Вариńського та на дитячому майданчику на Łukasiewicza. Бійки відбуваються в цілковитій таємниці від дорослих.

Мама, яка розповіла нам цю історію, дізналася про неї на батьківських зборах у школі. Безпорадні вчителі просили батьків про допомогу. Виявилося, що гімназисти влаштовують між собою бійки. Представники одних шкіл б’ються з представниками інших. Бійки мають постійних глядачів. — Це виглядає так: раптом іде ціла юрба дітей — це глядачі, — розповідає мама одного з учнів. — Діти розповідають про випадок, коли кілька учениць з іншої гімназії під час перерви хотіли витягти на таку бійку одну з учениць. Втрутилися й не дозволили цього. Деякі діти прогулюють уроки, щоб прийти на так звані «стрілки» — бійку, призначену на конкретну годину.

Проблема складна, а винуватців важко виявити. Бійки полягають у призначенні дня й години для учасників. Хлопці, а також дівчата б’ються через різні причини. Найчастіше, однак, ідеться про здобуття лідерства в групі, бажання похизуватися, іноді про помсту або образу. Хтось може погано подивитися, вихвалятися або бути з ненависного класу чи навіть школи. — Найгірші ті, хто організовує ці бійки, а потім лише дивиться, — каже одна з учительок гімназії. — Організатори завжди дбають про публіку й хочуть, щоб було видовище. Вони також підбурюють до бійки, зачіпають самолюбство інших дітей, кажуть: «Якщо не будеш битися, то ти боягуз», або погрожують. Іноді змушують платити тих, хто відмовляється битися.

Бійки іноді записують на мобільні телефони, а потім розсилають знайомим. — Одного разу ми навіть перехопили такий фільм, — розповідає вчителька. — Але й учасники, і глядачі мали на головах каптури, що унеможливлювало будь-яку ідентифікацію. Найбільшу провину несуть ті, хто лише дивиться. Саме вони є справжньою проблемою. Вони буквально дбають про те, щоб бійка була видовищною, привабливою, часто також записують її. Найчастіше це бійки заради розваги, але достатньо миті — і ситуація виходить із-під контролю цих дітей.

На думку вчителів, це явище маргінальне й надзвичайно складне для приборкання. Бійки організовують протягом усього року, але найбільше їх відбувається на початку навчання, коли одні групи здобувають лідерство, а деякі особи — позицію в новій школі.

У мережі агресії

З’явилася також нова форма висміювання чи публічного приниження. Це кібернасильство. Молодь знімає себе на мобільні телефони в сором’язливих та інтимних ситуаціях (коли вони п’яні або в еротичних ситуаціях) і розміщує відео в мережі чи передає їх на телефони знайомих. Надсилає образливі SMS або публікує образливі анонімні записи на різних інтернет-форумах.

Відомою справою в Bolesławiec був змонтований і розміщений у мережі (на YouTube) відеозапис. На ньому були зображення будівель школи на вул. Комуні Паризької та написи, що вихваляли заклад. У ці матеріали вставили дві суперечливі сцени. У першій імітували оральний секс, у другій замаскований хлопець забігав до класу й оголювався. Директорка, вчителі та учні показаної школи мусили довго пояснювати, що суперечливі сцени насправді не були зняті в їхньому закладі.

— Це було зроблено з дурості, — пояснювала Teresa Rudzińska, шкільна педагогиня, у програмі «На світло дня». — Молодь не усвідомлює наслідків і того, що це злочин. Зловмисник хоче дошкулити, бо думає, що він анонімний. Він завдає шкоди й не несе негайних або безпосередніх наслідків своїх дій. Звісно, легко виявити, хто розмістив допис на форумі чи надіслав SMS, щоб його покарати. Про це найкраще інформувати молодь у межах профілактики. Також пояснювати, які почуття в інших викликають такі атаки в Інтернеті. Найкраще розвивати в дітях емпатію — уміння розуміти почуття інших людей.

Чи були діти колись чемнішими?

Leokadia, учителька з маленької сільської школи з 30-річним стажем, нині на пенсії, згадує початок своєї роботи. — Коли я починала працювати наприкінці 60-х, у дітей у школі були схожі проблеми, але реагували вони на них інакше, — згадує вчителька. — Бували неслухняними, дошкуляли одне одному, обзивалися. Завжди важче було в класі дитині, яка чимось вирізнялася серед інших. Вони обзивалися, висміювали одне одного. Однак у них не було такої затятості, люті, як сьогодні. Діти також слухали вчителя. Не наважувалися грубити й виконували його вказівки. Пам’ятаю історію, як я зажадала від хлопчика зошит, а він не мав його при собі. Я була молода, тільки починала працювати. Сьогодні, мабуть, ніхто б мене не послухав, як то кажуть: проігнорував. Хлопець був у шостому класі. Він попросив, чи міг би піти додому по зошит, бо жив через дорогу. Я могла спостерігати за ним із вікна класу. Я погодилася і, на свій жах, за кілька хвилин побачила, як він виїжджає зі свого подвір’я на батьковому тракторі. Він поїхав по зошит до магазину, бо вдома його не мав. Сьогодні ця історія є анекдотом, — завершує розповідь учителька, — але показує, як діти слухалися. Пані наказала принести зошит, тож, найімовірніше, самі батьки відправили сина до магазину трактором, щоб він виконав вказівку вчительки й приніс зошит на урок.

Інша вчителька з великим стажем також підкреслює, що раніше батьки охочіше співпрацювали зі школою та вчителем. Охочіше робили щось для закладу, який відвідувала їхня дитина. Сьогодні молода вчителька з іншої сільської школи скаржиться, що з деякими батьками дуже важко співпрацювати. — Батьки можуть при дитині накричати на вчителя, що він задає забагато домашніх завдань і дитині ніколи гратися, — розповідає вона про свій досвід. — Найагресивніші пишуть скарги навіть до Міністерства освіти. Підривають авторитет, заперечують спосіб навчання. Вважають, що знають краще. Буває, що вимагають від своєї дитини більшого, ніж вона здатна. Не задовольняються доброю трійкою, приймають лише п’ятірки. Причину оцінок не вбачають у здібностях дитини. Винний учитель, який, на їхню думку, не може навчити маленького генія.

Учительки з багаторічним стажем пам’ятають час, коли молодь почала змінюватися. — Найшвидше стало помітним суперництво на майновому ґрунті, — згадує Leokadia. — Діти, чиї батьки почали виїжджати за кордон (найчастіше до Німеччини), хвалилися новими речами, іграшками, шкільним приладдям. Бідніші або лише трохи менш забезпечені учні почувалися гіршими. З них глузували або вони просто заздрили своїм однокласникам, і через це почали виникати різні конфлікти.

— У 90-х з’явилися євросироти, — каже працівниця центру соціальної допомоги. — Діти, яких, наприклад, виховували дідусі та бабусі, що не могли впоратися з підлітком або не мали авторитету для дитини. Відсутні батьки з’являлися на мить і подарунками або криком намагалися панувати над сином чи донькою. Це спричиняло те, що діти ставали неспокійними, конфліктними, розгубленими, схильними до впливу однолітків, а не дорослих.

Суворий учитель

Проблемою є також значний відсоток учнів (16%), які вказують на вчителів як на джерело агресії. — Учителі мають багато способів принизити учня, — каже вчителька, яка бажає залишитися анонімною. — Найчастіше вони просто не поважають дітей. Це не є нормою, але трапляється, що вони звертаються до них грубо, зарозуміло або навіть насміхаються. Не раз я чула від колег, як вони кажуть ученицям, що ті вдягнулися як повії. «Баран», «ідіот», «дурень» чи «ти, один дебіле» часто лунають із вуст учителя. Найчастіше, однак, класні керівники ігнорують проблеми учнів або не звертають на них уваги через надмір роботи та обов’язків.

Учителі захищаються, кажучи, що молодь справді складна. Щоб пройти матеріал, на уроці потрібно мати спокій. Прохання й переконування не завжди діють. Доводиться кричати або застосовувати якесь покарання. — Що робити в класі, коли дитина кидає у вчителя папірцями, ображає його, насміхається й не реагує на жодні зауваження? — запитує вчителька, яка також просить про анонімність. — Буває, що в гімназіях створюють клас лише з учнів, які конфліктують. І директор робить це свідомо. Він прибирає конфліктних дітей із різних класів, а натомість створює якесь гетто — клас, до якого страшно йти на урок.

Одні вчителі краще дають собі раду в такому класі, інші гірше, а ще інші не справляються зовсім. Учні відразу відчувають такого вчителя. — Пам’ятаю з гімназії, як ми ставили собі за честь довести вчительку до сліз, — каже колишня гімназистка. — Ми, наприклад, кидали у вчителів прокладки й тампони. Звісно, чисті, — додає.

Як протидіяти насильству в школі?

Насильство в школі починається з першого класу. Найбільше його зростання спостерігають у гімназії. Потім діти дорослішають і стають м’якшими. Найвищий відсоток учнів, які не зазнавали насильства (51,4%), — це учні старших шкіл. Близько 60% молодих людей заявляють, що хотіли б відмовитися від агресії як способу розв’язання конфліктів. Найбільшу групу серед них становлять гімназисти — майже 70%.

Щоб розпочати процес протидії насильству в школі, потрібно об’єднати аж три середовища: дітей, школу та родину. Батькам слід показати, як замінювати агресивну поведінку. Або навіть пояснювати, що є такою поведінкою. Прикладом може бути фраза, сказана дитині: «Я зараз тебе вб’ю» — здавалося б, невинна. Це словесна агресія в чистому вигляді, яка повідомляє дитині, що з нею неможливо жити, що вона непотрібна. Тоді дитина почувається небажаною та нелюбою. За такі слова потрібно вибачитися перед дитиною, щоб вона знала, що дорослий помиляється й зовсім так не думає. Психологи пропонують підвищувати виховні компетентності батьків через участь у різних заняттях. Уміння виховувати дитину не виникає нізвідки разом із народженням малюка. Виявляється, потрібно здобути хоча б базові знання про потреби розвитку дітей та молоді.

У школі слід забезпечити учням індивідуальні та систематичні розмови з класним керівником. В одному з дуже складних класів ситуацію покращила нова класна керівниця, яка вміла сердечно привітати ученицю після тривалої відсутності дівчини в школі. — Я рада, що ти вже повернулася, приємно тебе бачити, — сказала вчителька, не критикуючи її відсутність. Учні, до яких так ставляться, отримують повідомлення, що класному керівникові не байдуже до них, він їх приймає й любить. Іноді достатньо лише цього, щоб мати добрі стосунки з вихованцями.

Добрим рішенням була б також індивідуальна терапія проблемного учня, яку проводить психолог або шкільний педагог. Вона має бути спрямована на пробудження віри у власні можливості, мотивацію до навчання, визначення близьких і далеких цілей. На навчання змінювати асоціальну поведінку на соціально прийнятну.

Щоб реалізувати ці пропозиції, слід зменшити кількість учнів у класах і підтримати вчителів. Вони також потребують професійної психологічної допомоги. Необхідно розвивати компетентності вчителів у роботі з учнем, який створює виховні труднощі. Навчати класних керівників соціотерапії. Важливо також дуже добре знати сімейне середовище учня, щоб зрозуміти джерела неправильної поведінки дитини. — Насильство супроводжує людей споконвіку, — каже Teresa Rudzińska, яка також підготувала презентацію анкети. — Усі ми хотіли б захистити від нього своїх дітей. Знання про те, якими є наші діти і які проблеми вони мають, а також створення з ними якнайкращих стосунків — це початок мінімізації агресії в школі, вдома та в найближчому оточенні. Потрібні також час для змін і усвідомлення того, що вони нам необхідні.

(інформація Grażyna Hanaf)