Marianna змалку мріяла про професію вчительки, тому у 14 років поїхала з рідного села в центральній Польщі здобувати фах у Педагогічному ліцеї в Świdnica, у Нижній Сілезії. У Болеславецькому повіті вона отримала свою першу роботу одразу після повноліття: у початковій школі в Nowa Kuźnia.
У Bolesławiec вона оселилася разом із чоловіком у 1962 році. Перший директор Спеціальної школи, яка в ті часи містилася на вул. Komuny Paryskiej, 38, Stanisław Naglik зустрів нову вчительку з розпростертими обіймами. Це були піонерські часи для всього педагогічного колективу цієї школи.
Marianna з чоловіком оселилися на вул. Królowej Jadwigi, де народився перший син учительки Henryk. Дитина померла одразу після пологів. У 1964 році Marianna народила другого сина, Arkadiusz, який через роки так напише про свою маму:
Її повсюдно поважали й цінували, адже до кожного уроку, кожного учня, кожного з батьків вона підходила з турботою, відданістю та емпатією. Не раз вона могла поїхати до домівок своїх підопічних, до їхніх батьків і опікунів, щоб поговорити про те, що могло б підготувати довірених їй учнів до самостійного життя. У світі, який був для них закритим через їхню інтелектуальну інвалідність.
Вона не шукала оплесків чи почестей. Цілком усвідомлено відмовилася від підвищень і кар’єри, адже тоді це надто тісно було пов’язано з партійною приналежністю. Вона обрала шлях копіткої й тихої щоденної праці. Праці вчительки, яка в її календарі була кожним днем. Не лише у свято.
Marianna ділила час між школою, учнями, домом і маленьким Arkadiusz. У 1971 році вона закінчила логопедичні курси. У 1973 році стала призначеною, а згодом дипломованою вчителькою. 1970-ті роки після жорстокого придушення робітничих протестів у Радомі стали важкими: знову запровадили картки на продукти — уперше з повоєнних часів. Родина Urban влаштовувала поїздки до знайомих господарів, зокрема до родини Zamar, щоб пережити цей час.
Стан воєнного стану застав Marianna у лікарні, також помер її батько, а сина заарештували. Жінка не здалася: навіть вийшовши на пенсію, вона ще 10 років працювала у Спеціальній школі на неповну ставку.
Зрештою у 1991 році вона вийшла на пенсію, щоб радіти онукам і сімейному життю. В одній зі своїх прощальних промов наприкінці навчального року вона сказала: Думаю, що ви правильно використаєте знання, які тут здобули, а в майбутньому зумієте жити так, щоб вам було добре з людьми, а людям — із вами.
Саме так і жила Marianna Urban — незламна вчителька.