Ельжбета Йодловська, авторка тексту, написала п’єсу про те, що прощання з молодістю важкі й трагічні. Однак часом — надзвичайно кумедні. Краще сміятися, ніж сумувати. Навіть коли немає надії, що ще вдасться вдягнути 36-й розмір, адже, входячи в 48-й, із жахом розумієш, що треба вшити клин, аби застебнутися.
Підвищений тиск, припливи, часте сечовипускання, надмірна вага, целюліт і дедалі більш в’ялі м’язи. Усе це трапляється з героїнями вистави «Клімактеріум… і вже». Чи впадають вони через це у відчай? Навпаки. Вони вдячні Богові, що їх оминули проблеми з простатою.
Вони постійно хочуть зупинити час. Відчайдушно займаються фізичними вправами, дотримуються дієт, ходять до салонів оздоровлення та наважуються на пластичні операції. Але ці відчайдушні кроки, аби зупинити неминуче, теж їх смішать.
– Ти займалася фізичними вправами? – запитує одна з героїнь іншу. – І що, вже дістаєш руками до пальців ніг?
– Ні, – відповідає та, до кого звернулися. – Але нарешті бачу власні стопи! Крім того, ходжу на прогулянки з палицями, – гордо відповідає вона. – Тобто ми ходимо з дівчатами з мікрорайону. Коли гарна погода. І тепло. І не дощить. А насправді ми лише збираємося ходити. Від завтра. Якщо не буде вітру…
Героїні за п’ятдесят мріють про пориви тіла й прагнуть сексу. – Секс — це чудова річ. Якщо мене не підводить пам’ять, – підсумовує тему одна з них.
Їм бракує навіжених коханців, які роблять «фіку-міку, як блазник на дротині». Шкода стрибків на сторону та «багаторазових оргазмів на капоті автомобіля». Вдома, однак, залишився лише чоловік, який називає їх «матусею» і, хоча зраджує їм, дуже ревнивий.
– Мій чоловік, – каже одна з героїнь, – сказав, що вбив би мене, якби застав на зраді.
– Маліна! – вигукує її подруга. – То ти вже десять років як мертва!
Чоловік, на думку пані, охоплених менопаузою, — наче апендикс. Він може завдати чимало страждань, але після видалення виявляється, що був ні до чого не потрібен.
Чотири жінки за п’ятдесят у виставі Йодловської сміються старості в обличчя. Вони говорять про сороміцькі речі, які чекають на кожну з нас.
– Не знаю, коли це сталося. Одного дня я прокинулася, подивилася в дзеркало — і мені було п’ятдесят, – сказала одна з них.
– А я ще не прокинулася, – швидко відповіла інша.
– Колись тобі зрештою доведеться.
– Ні. Я страждаю на безсоння!
«Клімактеріум… і вже» — це вистава, яка чудово допомагає жінкам приємно проводити час у довгі безсонні ночі осені нашого життя.
(інформація Ґражина Ганаф)