Гірко-солодкі смаки життя в ПНР, тобто Болеславець і його мешканці тих років. Сьогодні презентуємо одну з робіт-переможниць, оповідання Вікторії Паркіти із Комплексу шкіл в Осєчниці.

Дідусь Владек довго вів свою розповідь, а я вбирала його слова, як суха губка воду. Він згадував і турботи, і маленькі радощі повсякденного життя. Зазначив, що щодня своєю «Сиренкою», виготовленою на фабриці в Жерані, спочатку відвозив бабусю на чергування до лікарні, а потім сам поспішав на роботу. Він минав молочарню, «Ампулки», про які писала «Gazeta Robotnicza», стежачи за їхнім розвитком крок за кроком, а також численні, більш-менш великі черги перед магазинами.

З його спогадів випливало, що найдовші черги завжди стояли за взуттям і перед м’ясним магазином у Таларів. Хоча іноді, як він казав, невідомо було, за чим саме стоїть ця черга. Адже стояти доводилося буквально за всім. Починаючи від туалетного паперу, а також за м’ясом, і закінчуючи пральними машинами та телевізорами. Я поступово усвідомлювала, у які неймовірно дивні й не схожі на сьогодні часи їм довелося жити. Нарешті я вигукнула:

– Який же це був абсурд! Ці черги, дідусю, просто нереальні!

– Нереальні, люба? Через певний час навіть виникла нова професія, – загадково сказав він.

– Справді? А яка? – запитала я.

– Це був «професійний черговик», який розвантажував стомлених громадян і проводив життя в чергах, – сказав він, вибухнувши сміхом.

У своїй розповіді, почутій від дідуся, Вікторія показує вже забутий Болеславець 80-х років. Вона згадує пекарню у Куб’яка, а також те, що біля колишнього парку Варинського подавали чудові трубочки зі збитими вершками, на кінці вулиці Ленінградської, нині вулиці Гелени і Вінцентія Тиранкевичів.

Хітом тих років були два кумедні на вигляд слони. Милі фігури з дроту, обкладені землею й засаджені квітами. Вони прибули до міста в межах співпраці з Новим Сончем. Із розповіді дідуся дівчинка дізнається про кінотеатр «Венус» на вулиці Свєрчевського, нині Згожелецькій (будівля ZSUiH), а також про ресторан «Центральний». Дідусь розповідав, як розбудовувалося місто. А будинки з великих панелей мешканці Болеславця сприймали як прояв сучасної будівельної думки, і для багатьох болеславчан вони були омріяним місцем проживання.

Перші місця за роботи у відповідних вікових категоріях отримали:

  • Зофія Сулик третій клас, Початкова школа № 1 у Болеславці (опікунка Івона Маєвська)
  • Наталія Чурейно п’ятий клас, Початкова школа у Викротах (опікунка Моніка Томкевич)
  • Вікторія Паркіта сьомий клас, Комплекс шкіл в Осєчниці (опікунка Барбара Пєнкни)
  • Кароліна Гузовська третій клас ліцею, I Загальноосвітній ліцей у Болеславці (опікунка Ева Оленіч-Бернацька)

усі оповідання можна прочитати на сторінці Повітового центру освіти та підготовки кадрів у Болеславці.