Як описує цю історію Zdzisław Abramowicz, під час однієї з останніх зустрічей із ксьондзом Rączka священнослужитель пригадав розповідь одного з перших мешканців, поселених у повоєнних Ocice. Ксьондз поставився до цієї історії скептично. Він нібито сказав: я ж католицький священник, а тут розповідаю казки про духів.
Подія, про яку розповідав ксьондз Rączka, нібито сталася в різдвяну ніч. Польські переселенці, які нещодавно прибули до Ocice, помітили, що під їхні вікна підійшли дівчата, одягнені лише в літні сукні. Також почули стукіт у вікно, але коли господар вийшов надвір, нікого не знайшов. Не було й слідів ніг на снігу. Ця подія так налякала переселенців, що вони втекли з цього будинку й оселилися в іншому місці. Історія з дівчатами в літніх сукнях повторилася через рік — цього разу дівчат мали побачити наступні мешканці будинку з привидами. Ці переселенці не були такими боязкими, не залишили будинку, а вирішили розкрити таємницю дівчат, які з’являлися і зникали.
Те, що вони виявили, було страшнішим за привидів. Виявилося, що російські солдати в цьому будинку зґвалтували й убили трьох молодих німецьких дівчат. Як стверджують, коли місцевий священник подбав про місце поховання вбитих і зґвалтованих жінок (вони нібито загинули біля шосе, де місце обгородили й за ним доглядали), більше ніхто не бачив привидів.
Тема зґвалтувань, скоєних Червоною армією в Польщі у 1944–1947 роках, довго була відсутня в повоєнній історіографії — аж до розпаду Радянського Союзу, хоча документи тієї епохи свідчать, що це була серйозна проблема як під час, так і після завершення радянських військових операцій. Така ситуація була спричинена як браком досліджень сексуального насильства, скоєного солдатами Червоної армії, так і стійким традиційним суспільним табу серед їхніх жертв, яке не дозволяло їм «знайти в собі голос, що дав би змогу відкрито говорити про “воєнний досвід”, зберігаючи при цьому свою гідність. (...) За одним із листів, що походив із Повернених земель, в Olsztyn у березні 1945 року майже жодна жінка віком від 9 до 80 років не уникнула зґвалтувань, зокрема групових; їхніми жертвами часто ставали всі членкині родини. У листі з Gdańsk від 17 квітня 1945 року, перехопленому військовою цензурою, полька, яка шукала роботу поблизу радянського гарнізону, написала:
Нас охоче брали, бо ми розмовляли польською. Але коли я почула, що всіх цих жінок ґвалтували по 15 разів, дуже злякалася й повернулася назад. (…) Одного разу тієї ночі мене зґвалтували — це безчестя відбулося на очах у батька. (…) Мене зґвалтували 7 разів, це було жахливо.
джерело: Wikipedia
Ксьондз Władysław Rączka (1925–2009) приїхав до Bolesławiec у час, коли в нашому місті діяла лише одна парафія. Це була парафія Успіння Пресвятої Діви Марії. Його працю високо оцінювали не лише церковні власті, а й міська громада, яка 1995 року надала священнику звання Почесного громадянина Bolesławiec. У 2004 році ксьондз Władysław Rączka вийшов на пенсію. Під час прощальної меси костел Пресвятої Діви Марії та святого Миколая було піднесено до статусу санктуарію, а ксьондзу Rączka надали звання Почесного настоятеля та кустоша санктуарію.
Zdzisław Abramowicz, історик-ентузіаст із Bolesławiec. За освітою теолог. Є співавтором кількох книжок на регіональну тематику й беззаперечним авторитетом у цій галузі.