Однією з моїх перших пригод із таким кіно, безперечно, був «Парк Юрського періоду». Пам’ятаю, як тоді містом пересувалися сотні дітей, яких учителі вели до Forum. Справжні паломництва. У кінотеатрі, як одна з учениць однієї з початкових шкіл, я сиділа в другому ряду. Пам’ятаю, як разом з іншими дітьми кричала, коли на екрані раптом з’являвся якийсь динозавр, що хотів убити когось із людських героїв історії. Один із найкращих фільмів, які я бачила! Найкращий, бо я довго перебувала під його враженням! Найкращий, бо він викликав у мене стільки емоцій! Найкращий, бо разом зі мною його переживав увесь кінотеатр, повний захоплених учнів і вчителів. Найкращий, бо це був початок дев’яностих, а голод за предметами розкоші — жувальними гумками, яскравим одягом, голлівудськими фільмами — був великим. У школі ми, звісно, мусили написати рецензію на переглянутий фільм. Майже кожна закінчувалася реченням: «Фільм мені сподобався», за винятком рецензії однієї моєї подруги, яка дещо переробила з рецензії в «Bravie». На жаль, саме ця рецензія не сподобалася вчительці: глибоку метафору про науковців, які змішують у горщику ДНК динозаврів, було сприйнято буквально й розцінено як фактичну помилку! Ах, якби рецензенти «Brava» знали, що для учнів початкових шкіл вони є оракулами й можуть негативно вплинути на їхні оцінки!

А потім виявилося, що я виросла із суперпродукцій.

Попри все, я вирішила піти до кінотеатру, щоб подивитися «Аватар». Cameron не заробив на мені свого часу завдяки «Титаніку» (я не дуже люблю історії про нещасливе кохання), тож цього разу я вирішила його підтримати. Чому? Про фільм говорили, що він має вправний, хоч і простий сценарій, зате візуально справді винятковий. Тож я подумала, що заради візуальних переваг варто трохи поступитися власними смаками й піти до кінотеатру. Я обрала показ у технології 3D, пам’ятаючи про враження, які справили на мене фільми в берлінському Imaxx. Я трохи розчарувалася. Хоча режисер роками чекав, щоб технологія створення тривимірних фільмів стала достатньо якісною для реалізації його задуму, фільм використовує її досить бідно. Звісно, враження тривимірності беззаперечне, проте тут не надто багато дивовижних ефектів, відомих із фільмів, спеціально підготовлених для цієї технології.

Фільм у візуальному аспекті (байдуже, переглянутий у 3D чи у традиційному форматі) й далі захоплює. Не випадково я на початку згадала «Парк Юрського періоду» — в обох випадках режисери створювали елементи зображеного світу, спираючись на те, чого немає в реальному світі. І виявляється, що створені ними світи можуть виглядати справді переконливо. Динозаври? — запитує Spielberg. Будь ласка, вони виглядають як живі! Але що там динозаври порівняно з тим, що Cameron створив на наших очах. У фільмах прибульці зазвичай є огидними потворами. Світи, у яких вони живуть, можуть бути для нас такими ж відразливими, як і фізіономія їхніх мешканців. Натомість у Cameron і мешканці, і їхня планета просто прекрасні! Прекрасні, як у документальних фільмах про природу David Attenborough! Це просто світ, про який ми часто мріємо самі, — світ, у якому гармонія між розумною істотою та природою, що її оточує, є можливою і визначає щастя цієї істоти. Надзвичайна уява творців фільму створила захопливі образи — винахідливі сцени приборкання тварин, мох, що фосфоресціює вночі від дотику ніг, захопливі дух краєвиди.

Щодо самого змісту фільму — тут я мушу бути трохи критичнішою. Справді, історія досить передбачувана, проста, але все ж не примітивна. Напевно, вона вже відома всім (разом із людьми, які фільму не бачили), але для порядку я також коротко її переказую: на супутник Pandora прибуває молодий ветеран війни Jake Sully (Sam Worthington). Він має замінити у дослідженнях свого померлого брата-близнюка — науковця, для якого створили аватара (тіло, що до неймовірності нагадує мешканців Pandora). Завдяки аватарам можна проводити поглиблені дослідження супутника. Аватари беруть різноманітні зразки, дістаються до племені Na’vi, яке живе неподалік наукової бази, і вивчають його мову. Науковці, особливо героїня, яку грає Sigourney Weaver, сподіваються, що завдяки дослідженням, можливо, вдасться відкрити спосіб знову оживити землю, деградовану людиною. Однак швидко виявляється, що наукові цілі не є головною причиною перебування людей на планеті. Адже ніхто не фінансував би такого підприємства, якби воно не було прибутковим, а воно є прибутковим — на Pandora є незвичайний мінерал, навіть невеликої кількості якого достатньо для виробництва величезної кількості енергії. Неважко здогадатися, що між науковцями та солдатами, які представляють потужний консорціум, виникне конфлікт, а супутнику загрожує величезна небезпека з боку жадібних людей. Також неважко здогадатися, що головний герой, солдат до мозку кісток, під впливом кохання до мешканки Pandora та завдяки повазі, яку Na’vi виявляють до світу, у якому живуть, переживе внутрішню метаморфозу. Ми також швидко здогадаємося, що мешканцям супутника доведеться вступити в нерівну боротьбу з людьми.

Хоча сценарій охоче черпає з перевірених схем, ми не повинні ним нудьгувати — те, що наповнює цю схему (і визначає, що нам усе ж якось вдається відрізняти голлівудські фільми один від одного), справді цікаве. Разом із Jake Sully ми поступово пізнаємо світ Na’vi, а він приховує багато чудових таємниць.

Я не можу погодитися з думкою пані Danuta Maślicka, висловленою в її фейлетоні, що «Аватар» — це фільм, який нічого не вчить. Справді, це не фільм для дітей (звідси й вікове обмеження — на фільм можуть іти діти від 12 років). Однак щодо переживань, то їх відчуває більшість глядачів, а з фільму випливає урок, що насильство є одним із найгірших способів розв’язання будь-якої проблеми. Цей урок висловлено досить просто, але зрештою це фільм нульового рівня, який не вимагає від глядача великої інтелектуальної підготовки. До того ж в Америці одразу лунали голоси, що «Аватар» є критикою американської присутності в Іраку. Cameron погоджується з такими інтерпретаціями. Досить наївними, адже неважко заперечити, що подібність Іраку й Pandora є досить слабкою (мешканці обох країн не говорять англійською, майже беззахисні перед Америкою і… ну не знаю, що ще тут додати), але вони підкреслюють, що глядачі сприймають цей фільм як апофеоз пацифізму.

Цікаво, однак, що думка пані Danuta Maślicka схожа на ті, які висловили в «L’Osservatore Romano»: Стільки дивовижної технології, яка зачаровує, але так мало справжніх емоцій, людських емоцій у світі прибульців, хоча він надзвичайно вигадливо створений і представлений. Однак пам’ятаймо, що це популярне кіно. Тут найважливішим є комерційний успіх. А його важко досягти, коли фільм надто складний.

Katarzyna Boćkowska