Хоча я брала участь у цій розмові, мені здається, що деяких тем ми лише побіжно торкнулися. Ми не порушили таких питань, як освітні зусилля, спонсорство й меценатство, а також естетичний образ міста.

Нікого не потрібно переконувати, що читання поезії, споглядання картин, слухання музики, захоплення людиною та красою світу — це не навички, які даються від природи. Їх потрібно розвинути, щоб підготуватися до сприйняття мистецького твору. Переживанню естетичних емоцій має передувати певне освітнє зусилля. Я не маю наміру тут формулювати вимоги до освітніх чи культурних установ. Усі ми знаємо, яку цивілізаційну прогалину створило вилучення мистецьких предметів зі шкіл. Я радше думаю про способи зменшити цю прогалину.

Місцем, де можна розпочати культурну освіту, є родинний дім. Було б добре, якби в домі панувала книга, щоб вона була бажаним подарунком, а родина разом користувалася культурними пропозиціями. Важливо разом ходити в кіно, відвідувати виставки. Батьків із дітьми рідко можна побачити на вернісажах, зустрічах із письменниками та концертах. Я знаю родини, які організовують домашні покази, виставки дитячих малюнків, сімейних фотографій або ставлять вистави за участю дітей і дорослих (вертепи, родинні кабаре). Одним словом, потрібно бувати на таких заходах, читати, слухати, організовувати щось самостійно й разом. І не закриватися від нових вражень.

Якщо змалку створити в домі моду на мистецтво, цей інтерес множитиметься й заражатиме дедалі більше людей. Пам’ятаймо, що суспільства, позбавлені контакту з культурою, особливо вразливі до безжальної, всеохопної комерційної пропозиції, часто дешевої та кітчевої. Побічним наслідком стає легше маніпулювання суспільством, яке не є творчим і не мислить самостійно.

Ви скажете, що є телебачення, є Інтернет. Так. Добре. За умови, що ми навчимо дітей і переконаємо самих себе: потрібно вчитися користуватися цими медіа. Пояснюймо, що чим більше часу у віртуальному світі, тим менше його залишається на контакти «в реальності». Не купуймо дітям ігри, у яких показано вбивства (неважливо, комах, павуків чи чоловічків). Дуже часто це привчання до вбивства й насильства, ганебним прикладом чого є нещодавно широко обговорюваний фільм «Аватар». Ніхто мене не переконає, що це фільм, який можуть дивитися діти (я бачила, як вони натовпами йшли на сеанс із батьками!). «Аватар» нічого не вчить і не зворушує. Це антиказка, побудована на технологічних сенсаціях.

Єдиний спосіб змінити мислення про культуру — привчати до неї через доступ до речей найвищого рівня. Саме митці допомагають нам пояснювати цивілізаційні драми, яких ніхто не здатен пояснити. Саме культура дає шанс відкрити те, що неможливо порахувати чи виміряти, але що відбувається в людських стосунках і контактах.

Пізнання місцевого мистецького середовища також надзвичайно цінне. Кожному з нас потрібен авторитет. Безпосередній контакт із видатною людиною або її твором — це піднесення, що рятує нас від споживацького та стадного мислення й мотивує до власних пошуків. Це ілюструє діяльність болеславецького художника Czesław Matyjewicz, який кілька років тому вів художню майстерню в Bolesławiecki Ośrodek Kultury. До нього тягнулися діти, молодь і дорослі. У його майстерні виникло щось, що можна назвати стосунками «майстер — учень». На тлі лунала класична музика, на столах і мольбертах сохли скульптури. Руки були вимазані глиною. Усі творили й розмовляли між собою. Про мистецтво, життя, плани на майбутнє. Не одна людина з цієї майстерні пішла слідами свого першого майстра. Інші здобули те, що залишилося з ними на все життя: естетичну чутливість. Розвиток культури — це не лише користування пропозиціями офіційних культурних установ, а й участь у підтримці альтернативних заходів та ініціатив. Завдяки новаторському способу творення культури та зміні стилю життя ми змінюємо звички публіки.

Культурні заходи також потребують спонсорства й меценатства. Якщо під спонсорством ми розуміємо цивілізовану форму реклами (щось за щось), то на меценатство дивимося як на шляхетнішу форму підтримки культури. Меценат розраховує на довшу перспективу. Меценатом може бути й часто буває міська влада. Це може бути, наприклад, стипендія для митців у складних життєвих обставинах (така стипендія стала б у пригоді письменникові Ryszard Gruchawka). Меценатство може здійснювати й приватна особа або компанія. Потрібно підтримувати людей, які хочуть щось робити для інших, які є авторами ідей та ініціаторами. І таким чином створювати важливу цінність, яку неможливо знехтувати.

На завершення додам кілька зауваг щодо формування стратегії міста у сфері розвитку культури. Йдеться про культурну політику, яка могла б зробити Bolesławiec унікальним і впізнаваним місцем у Польщі, а можливо, і у світі. Ми повинні прагнути змінити естетичний образ нашого міста. Розпочати боротьбу з графіті, як це зробила Łódź. Спільно з установами, школами та місцевими медіа було започатковано ініціативу, у межах якої молоді люди патрулювали місто й шукали місця, де графіті виглядали неестетично, а установи купували відповідні засоби, щоб зафарбувати написи. Було б добре створити міську зразкову майстерню керамічних виробів. Частіше можна було б звертатися до думки митців, які живуть у Bolesławiec та його околицях. Разом створювати естетичний образ міста. У Bolesławiec надто мало керамічних і скульптурних акцентів. Щороку варто було б оголошувати конкурси на вуличну скульптуру, яку розміщували б у ландшафті, на скверах, у парках чи на площах. Взяти під контроль колористику оновлюваних фасадів — надмірну й не завжди прийнятну. Такі пропозиції можна множити. Одним словом, люди, які ухвалюють рішення, повинні мати чітке бачення образу Bolesławiec. Воно має показувати, що влада відкрита до творчості, адже саме вона є рушієм розвитку.

Danuta Maślicka – доктор гуманітарних наук за спеціальністю педагогіка та соціологія, багаторічна вчителька, художниця-аматорка, поетеса, авторка книжки «Znikopis. Pamiętasz była Solidarność...», радниця першого скликання міської ради, одна із засновниць місцевого телебачення в місті, засновниця болеславецької «Солідарності вчителів» у 1980 році та директорка Bolesławiecki Ośrodek Kultury у 1990–2001 роках.