Під час чергової зустрічі у «Vinci» ми розмовляли про культуру в Bolesławiec, її стан і критику культурних установ. Про кошти, які слід витрачати на культуру. Про те, як самоврядування має підтримувати культурні ініціативи в місті. І про те, яка доля може чекати великі міські заходи, що не отримують дотацій: Gliniada, Blues nad Bobrem чи діяльність у Concordia. Запрошені пані також назвали найважливіші культурні події 2009 року.
Співрозмовниці
- Anna Bober-Tubaj – директорка Muzeum Ceramiki w Bolesławcu
- Ewa Lijewska-Małachowska – директорка Bolesławieckiego Ośrodka Kultury i Międzynarodowego Centrum Ceramiki
- Halina Majewska – директорка Miejskiej Biblioteki Publicznej
- Danuta Maślicka – колишня директорка Bolesławieckiego Ośrodka Kultury, радниця першого скликання Ради міста, одна із засновниць місцевого телебачення в місті, засновниця болеславецької «Solidarności Nauczycielskiej» у 1980 році
- Ewa Ołenicz-Bernacka – радниця Ради міста, учителька в Gimnazjum Samorządowym nr 2, волонтерка та співорганізаторка Bluesa nad Bobrem.
- Józefina Witas – продавчиня книжок, нагороджена Ікаром (премією видавничо-книготорговельної галузі), власниця книгарні «Agora», членкиня Stowarzyszenia Via Sudetica, залучена до популяризації високої культури в Bolesławiec.
Grażyna Hanaf: Чи маємо ми в Bolesławiec культуру з великої літери, чи провінційну культурку?
Ewa Ołenicz-Bernacka: Перш ніж пролунають відповіді на це запитання, почуваючись частково господинею, дозволю собі зауважити, що на сьогоднішню зустріч прийшли найважливіші жінки болеславецької культури (думаю, для більшості причини такого твердження очевидні). Це добре віщує не лише нашій зустрічі. Це доводить, що жінкам не байдуже — вони хочуть і вміють вести діалог. А те, що я сказала, хоч, можливо, так і звучить, не має нічого спільного з фемінізмом.
Danuta Maślicka: Я б остерігалася такого визначення: «провінційна культурка».
Anna Bober-Tubaj: Нагадаю слова проф. Ajlikow-Czarnecka: усе залежить від того, що ми маємо в собі.
Józefina Witas: Є і те, і інше.
Danuta Maślicka: Я можу подивитися збоку, як споживачка. Вважаю, що в Bolesławiec є висока культура. Дуже багато відбувається і в установах, і поза ними.
Józefina Witas: Я теж так вважаю. Пропозиція багата, але нею користується невелика група людей. Ті, хто вважає, що нічого не відбувається, просто ні в чому не беруть участі.
Ewa Lijewska-Małachowska: Я була б обережною в такому поділі культури. Кожна діяльність є доброю. Критика може бути конструктивною, коли натомість щось пропонує. Найгірше — критикувати заради самої критики.
Звідки береться критика культурних подій у місті?
Ewa Ołenicz-Bernacka: Критика доводить, що щось відбувається. Питання про низьку та високу культуру було просто провокаційним, але проблема все ж існує. Не знаю, наскільки вона велика і чи стосується лише нашого міста, чи всієї Польщі. Однак найгірше, що може трапитися, — змішування культури з політикою. На нашому місцевому ґрунті існують дивні поділи, які можуть бути пов’язані з політичними поглядами. Я хотіла б звернути на це увагу. Мені також здається, що найскладнішу позицію, зокрема з цієї причини, має пані Lijewska-Małachowska. Директор BOK завжди був хлопчиком для биття, не знаю чому…
Danuta Maślicka: Тому що BOK був і є установою, яку розглядають як сервісну щодо самоврядування-роботодавця. Я могла б навести безліч прикладів на підтвердження цієї тези.
Ewa Ołenicz-Bernacka: Але так не повинно бути. Необхідно посилити незалежність і самостійність директора BOK.
На інтернет-форумах час від часу з’являється критика фінансування лише самоврядних культурних установ. Користувачі пишуть, що кошти в таких центрах ідуть на рахунки та утримання мармурових будівель, а не на людей і мистецькі заходи… А в центрах нічого не відбувається…
Ewa Lijewska-Małachowska: Відповім так. Сорок шість тисяч глядачів у кінотеатрі в 2009 році, понад 30 концертів, понад 20 вернісажів і виставок, 30 вистав і кабаре. Не знаю, що означає твердження, ніби нічого не відбувається…
Ewa Ołenicz-Bernacka: Найгірша критиканська позиція — безпідставна критика. Безперечно, минулий рік був багатий на чудові концерти, наприклад Stańki, Biczewskiej, Maleńczuka.
Чи можна говорити про успіх у культурі? У чому він полягає: у відвідуваності, похвалі в медіа, статусі запрошеної зірки?
Józefina Witas: Складна тема. Мірилом не є те, що на зустріч прийдуть лише 30 осіб. Важливо, кого запросили, якою була реакція, як потім це обговорюють. І те, що зустріч залишає слід у слухачах.
Ми живемо в такі часи, що якщо не зробити гучної реклами, то навіть найкраща й найцінніша подія не сприймається як успіх. Хіба культурна подія сама по собі не є привабливою?
Ewa Lijewska-Małachowska: Про успіх можемо говорити, якщо його досягне митець. Я питаю себе, що хочу передати і хто буде адресатом моїх пропозицій. Ми організували рок-концерт «Stop narkomani» для гімназистів — замість чергової лекції. Так нам вдалося достукатися до молоді. Дівчата верещали, їх носили на руках. Послання дійшло. Пані Ewa Ołenicz-Bernacka була на цьому концерті як вихователька…
Ewa Ołenicz-Bernacka: …я сама шаленіла!
Ewa Lijewska-Małachowska: Це мало сенс, це і є успіх.
Józefina Witas: Я роблю те, що хочу. Ніхто не призначав мене на мою посаду, ніхто не вимагає від мене звітності. Для мене цінність — дати щось важливе. Я не оцінюю, чи є це для мене успіхом. А мою діяльність більше помічають за межами Bolesławiec, ніж у ньому.
Danuta Maślicka: Ми торкаємося дуже важливої справи. Визнання. Йдеться про визнання людей, яким, як пані Witas, нічого не потрібно. Gliniada та діяльність у Concordia — такий приклад. Скажу прямо. Органи самоврядування, наче із заплющеним одним оком, не цінують альтернативних заходів, створених зусиллями волонтерів. На мою думку, Gliniada цього року заслужила гіперекстранагороду за популяризацію міста, не применшуючи заслуг інших нагороджених. Половина людей, які приїхали до Bolesławiec на Święto Ceramiki, приїхала на Gliniada.
Чи був би це успіх? Визнання з боку самоврядування?
Danuta Maślicka: Ні. Але, можливо, вистачило б одного слова — дякую. Його відсутність може відбити охоту. Кожна діяльність pro publico bono має бути помічена й оцінена. Так формується громадянське суспільство.
Ewa Ołenicz-Bernacka: Danusiu, але ти говориш про це в контексті однієї особи (президента міста — прим. ред.), яка мала б це помітити, а передусім оцінити. Однак якщо відкинути це одне питання, то Gliniada визнана, оцінена й досягла успіху. Можливо, потрібне терпіння, щоб одна сторона визнала іншу, а напевно — більше доброї волі й менше упередженості.
Józefina Witas: Можу сказати, що в книгарні Agora ми приймали видатних особистостей, зокрема Małgorzatę Kalicińską, Maćka Kuronia, Tadeusza Różewicza, Jana Miodka, Tadeusza Isakowicza-Zaleskiego, Tymoteusza Karpowicza, який, перебуваючи в країні, відвідав лише одну книгарню — нашу. Чи був це успіх? Так. Задоволення читачів для мене також є визнанням. Що стосується самоврядування, незалежно від того, яка влада була при ньому, якщо я просила дозволити провести зустріч у Pałacu Ślubów чи Sali Rajców, мені ніколи не відмовляли. Я отримувала це приміщення безкоштовно.
Я хотіла б попросити пані скласти рейтинг найважливіших культурних подій 2009 року, які відбулися в місті.
Ewa Lijewska-Małachowska: Найважче говорити про власну роботу, однак найважливішим було Święto Ceramiki. Найбільший виклик і розмах. Я намагалася не виступити гірше й знайти щось для кожного. Також усі події в BOK. Передусім концерти: гурту Afromental, Biczewskiej, Загальнопольський огляд рок-гуртів «Rock Blok w Bok», танцювальна вистава ,,Panny i wianki”, фортепіанний концерт ,,Chopin przyjechał” у виконанні видатних польських піаністів. Виставки: Bronisława Wolanina, Joto Giotto Dimitrowa, Dariusza Milińskiego, 45-го Międzynarodowego Pleneru Ceramiczno-Rzeźbiarskiego. Festiwal Kultury Południowosłowiańskiej.
Halina Majewska: Безперечно, високий рівень читання в Bolesławiec. Щодня нас відвідують 300 осіб, від ранку до вечора. Люди приходять для задоволення і для навчання. Поляки читають дедалі менше, а в нас — навпаки. Це успіх і задоволення для колективу. Хотіла б підкреслити діяльність Dyskusyjnego Klubu Książki, який працює з 2007 року. Ініціатива, яку популяризують і підтримують Instytut Książki та Польський відділ British Council, походить з англосаксонської традиції. Ми обираємо літературу високого рівня. А також проводимо зустрічі з авторами, письменниками. У 2009 році ми приймали Manuelę Gretkowską, Marka Krajewskiego, Jacka Pałkiewicza, Ewę і Wandę Chotomskie.
Anna Bober-Tubaj: Підсумовуючи, ніхто не є пророком у власній країні. Для Muzeum та його працівників найважливішою подією було відкриття Działu Historii Miasta і виставка митців Bolesławiecka Ziemia. Успіхом за кількістю відвідувачів стала виставка «Karkonoskie szopki bożonarodzeniowe». А на мою особисту думку, значною подією є перше видання «Rocznika Bolesławieckiego». Сам факт залучення до його створення багатьох людей із різних середовищ.
Ewa Ołenicz-Bernacka: Вистава «Szaweł» Teatru Dramatycznego w Legnicy, показана в Concordia. Незвичайна вистава в незвичайному місці. Загалом подія величезного масштабу. До того ж вона відбулася в моєму місті. Мені не довелося їхати з нього, щоб долучитися до таїнства театру. Маю також сказати про Blues nad Bobrem. Те, що він відбувся у 2009 році, саме по собі було подією, адже його існування під загрозою. Це один із тих заходів, які готують аматори, молоді волонтери, шанувальники блюзу та самого заходу. Тому він такий важливий.
Danuta Maślicka: Я поділила б події на дві групи. Масові та камерні. Święto Ceramiki і Wiadukt Show — як масові події. Вистава «Szaweł» у Concordia — як камерна подія. Варто також підкреслити явище, яким є Concordia як місце мистецької діяльності, що приваблює молодь. Місце, засноване на волонтерстві. Альтернатива. Пересічний мешканець Bolesławiec вважає, що Bolesławiecki Ośrodek Kultury мусить організовувати заходи. У Concordia ніхто нічого не мусить. Можна було б успішно поєднати ці два місця й розпочати спільну діяльність — місто виграло б, а обидві сторони здобули б визнання. Я високо оцінюю діяльність Muzeum Ceramiki.
Józefina Witas: Для мене важливий «Rocznik Bolesławiecki», бо він служитиме нащадкам. Про Święto Ceramiki забудуть, хоча воно було прекрасним. Про Wiadukt Show також. Але в «Roczniku...» маємо нашу історію, що документує ці події.
Як пані хотіли б, щоб підтримували культуру? Чи культура мусить сама на себе заробляти?
Ewa Lijewska-Małachowska: На Заході багато гуртів не дадуть безкоштовного концерту. А якщо в Німеччині організовують свята, то гурти, які там виступають, не є мегазірками.
У Польщі все так, що ми змагаємося за найкращі гурти й найкращих артистів на міських святах. Звісно, це нагода піти на хороший концерт і не заплатити. Але не все може бути безкоштовним.
А що з тим, щоб заробляти на себе?
Józefina Witas: Найважливіші — ідеї. Я дуже часто організовую заходи без грошей. Наприклад, виставки у вітринах для митців…
Ewa Lijewska-Małachowska: Але ви, пані, мабуть, не уявляєте організації заходів без грошей. Це величезні логістичні витрати.
Які ж ідеальні умови для розвитку культури?
Danuta Maślicka: Нам потрібен підготовлений глядач.
Ewa Lijewska-Małachowska: Ідеї, кадри, глядач і місце. І гроші також.
Halina Majewska: Нам потрібна нова будівля.
Що зробити, щоб на культуру було більше грошей?
Józefina Witas: Потрібне розуміння проблеми політиками, бо саме вони переважно дають гроші на культуру. Цього розуміння немає, адже загалом політики не мають таких потреб.
А що зі спонсорами? Наприклад, великі шахти та підприємства регіону?
Ewa Lijewska-Małachowska: У нас немає проблем зі спонсорами, якщо це широко розрекламована, медійна подія, як у випадку Święto Ceramiki.
Ewa Ołenicz-Bernacka: Отже, у бюджеті мають бути кошти на події меншого масштабу, нішеві, але не менш потрібні й важливі, бо вони реалізують суспільно значущі цілі, інтегрують місцеве середовище, а також (хоча й меншою мірою) популяризують місто за його межами. Такі, які не знайдуть спонсора так легко, як Święto Ceramiki.
Ewa Lijewska-Małachowska: BOK заробляє кошти. Те, що ми отримуємо від кінотеатру, спрямовуємо, зокрема, на організацію виставок (японської гравюри, яка коштувала чимало). Ми також доплачуємо за інші заходи. У такий спосіб можемо самі спонсорувати менші події.
У випадку Bolesławieckiego Ośrodka Kultury існує механізм, який дає змогу дофінансовувати заходи, що не приносять прибутку. Дуже добре, що його використовують. Але як бути з такими подіями й організаторами, які не можуть заробити? Наприклад, із великою міською подією Blues nad Bobrem.
Ewa Lijewska-Małachowska: Наскільки я пам’ятаю, Blues nad Bobrem отримав дофінансування.
Ewa Ołenicz-Bernacka: Не хочу дорікати, але це була крапля в морі. Артисти, яких привозять до міста, чия творчість не завжди відповідає смакам широкої публіки, отримують гонорари в розмірі 30 і більше тисяч. Blues nad Bobrem отримав 20 тисяч на все. Те, що його вдалося провести минулого року, — диво й результат залучення багатьох волонтерів під керівництвом Łukasza Molaka. Це також наслідок умінь і популярності в музичному середовищі за межами Bolesławiec пані Krystyny Juszkiewicz. Так більше організовувати заходи неможливо.
Józefina Witas: Пані Ewa порушила важливу проблему. Кілька років тому я організовувала загальнопольський конкурс на лімерики. Чому захід припинився? Бо я не впоралася, коли він виріс — надійшло 2 тисячі лімериків, які журі мало безкоштовно переглянути й оцінити.
Я розумію, що проблема полягає в тому, що коли захід розростається, його вже неможливо проводити у великому масштабі завдяки волонтерам. І куди тоді йти по гроші?
Ewa Lijewska-Małachowska: Місто оголошує конкурс для неурядових організацій на організацію таких заходів.
Józefina Witas: З боку міської влади не було великої зацікавленості. Нікого в місті це не цікавило. У мене також є інші заняття.
Ewa Ołenicz-Bernacka: Є такі заходи, на які гроші є без написання заявки, і такі, на які заявки треба писати. Бюрократична машина, на жаль, багатьох відлякує, вимагає присвятити себе справі, енергії та часу, а люди, які безоплатно готують ці заходи, мають професійні обов’язки, роботу, яка щодня їх поглинає.
Чи є шанс комерціалізувати такі заходи? Лімерики можна видати, створити з них власний бренд і повернути кошти, вкладені в організацію?
Józefina Witas: Це складно.
Ewa Lijewska-Małachowska: Я з великим задоволенням зацікавлюся й започаткую співпрацю щодо лімериків. Я чула про них лише хороше.
Józefina Witas: Це був хіт.
Anna Bober-Tubaj: Muzeum співпрацює з різними — польськими, чеськими та німецькими — товариствами й установами. Разом виникають ідеї, і ми спільно пишемо заявки. На це є гроші. Потрібні лише охочі до співпраці.
На завершення хотіла б також розповісти про подію, яку цього року вважаю найкращою. Це видання книжки пані Danuty Maślickiej «Znikopis. Pamiętasz, była Solidarność…»
Ewa Ołenicz-Bernacka: Я також хотіла про це сказати. Книжка, а також ширми, створені Danutą. Її позиція показує, що в усьому, що ми називаємо культурою, найважливішою є людина та її ставлення до того, що нас оточує.
Anna Bober-Tubaj: Пані Maślicka також активно бере участь у зустрічах редакції «Rocznika Bolesławieckiego».
Danuta Maślicka: Дякую за теплі слова, яких не очікувала. І на завершення хотіла б поділитися знайденим мною китайським прислів’ям: якщо даруєш комусь троянду, запах троянди залишається на твоїй долоні. Кожен, хто прийшов до кінотеатру, бібліотеки, музею чи книгарні, вийшов із трояндою. І це роль культурних центрів, творців культури. А цей запах, що залишився на долоні того, хто дарує, — не що інше, як задоволення, радість від того, що хтось став багатшим на щось. Запах троянди.
А він невловимий і невидимий, тому важко отримати на нього гроші. Щиро дякую за зустріч.
Пані були гостями кав’ярні Vinci у парку Waryńskiego. Дякуємо за надання нам цього камерного інтер’єру, оформленого з великим смаком і під егідою Леонардо да Вінчі. Рекомендуємо кав’ярню всім, хто шукає оригінальне місце, де можна чудово провести час із друзями. Vinci — ідеальне місце для організації заходів у колі знайомих. Також запрошуємо від імені власниці на чіл-аутні п’ятниці.