На зустріч із Мареком Краєвським прийшли майже самі жінки. У залі панувала дуже приємна атмосфера. Пані невимушено обмінювалися з автором думками про детективи та їхніх творців.
Краєвський — джентльмен і ерудит у кожному сенсі. Одна з читачок запитала його, чи через свою академічну освіту він не хотів піднести статус детективу, який вважають популярною літературою. Автор зізнався, що хоча латинськими сентенціями змушував замовкати своїх маленьких дітей за столом, не мав амбіцій силоміць перетворювати свої книжки на високу літературу. Але зізнався, що одна професорка насварила його за заняття таким популярним жанром.
Творець образу Ебергарда Мока говорить про себе: оборонний песиміст. Він воліє не очікувати надто багато, щоб не розчаровуватися, а приємна несподіванка завжди може трапитися. Саме так було з його першим романом («Смерть у Бреслау»), сюжет якого він вигадав за кілька годин, каталогізуючи латинські трактати в бібліотеці Ossolineum. Він навіть не вірив, що цю книжку буде видано, не кажучи вже про те, що її перекладуть 18 мовами.
Створення ним похмурих і кривавих детективних історій — з одного боку, результат захоплення історією давнього Вроцлава, а з іншого — дитячої схильності писати жахи.
Краєвський вважає себе ремісником. Світ, який він створює, сповнений деталей і продуманих фактів. Якщо дружина головного героя пахне парфумами, то вони неодмінно мають звідкись походити. Автор знайшов універмаг тієї епохи, де вроцлав’янки купували парфуми. Ця скрупульозність привела його навіть до лікарняної палати, де він був присутній під час розтину тіла.
– Мені це було потрібно для точних описів жертв злочинів, — пояснює Краєвський. — Мені казали, що труп виділяє нудотний запах, але що це за нудотний запах, ніхто не міг мені пояснити. Те саме стосувалося деталей ушкоджень. Як виглядає розірвана селезінка чи пробитий шлунок? Я побачив це на власні очі й міг достовірно описати.
Марек Краєвський, описуючи свого героя Ебергарда Мока, зізнався, що за вподобаннями Мок нагадує його самого. Як і творець, він любить добре поїсти й жонглює латинськими сентенціями з такою легкістю, з якою інші лаються. Краєвський з’ясував, що зовні Мок — це відомий польський актор Janusz Gajos. Кремезний, середнього зросту, із сильно окресленою щелепою.
Зустріч із Мареком Краєвським завершилася розказаним ним анекдотом. Під час зустрічі з читачами в Німеччині до нього підійшов чоловік, який сказав: – Пам’ятаєте сцену зі свого першого роману «Смерть у Бреслау», де ви описуєте красиву польську дружину директора міської бібліотеки, яка входить до кабінету чоловіка разом із десятирічним сином? Цей син — я!
Виявилося, що вигаданий письменником епізодичний персонаж, уведений лише для урізноманітнення однієї зі сцен, існував насправді. Ба більше, він прийшов на зустріч із Краєвським. Коли вони вдруге зустрілися у Вроцлаві, Марек Краєвський дивився на місто очима німця. Будівля Університету була для нього Гімназією Св. Мацея, а бібліотека «На Піску» — родинним домом, адже її директори мали там свої апартаменти. Так світ роману наклався на реальний світ, підкресливши і талант, і магію письменництва Краєвського.
(інформація Grażyna Hanaf)