Чи будуть ці вибори, чи їх не буде? Перенесуть? Зроблять поштовими? Десь поза мною уряд порається з Виборчим кодексом, як стоматолог із пацієнтом. Сидячи в приймальні, я чую з-за стіни звуки бормашини, свердління зубів, якісь стогони, якийсь стукіт інструментів — моя уява працює. Але що там майструють із цими виборами, я не знаю і, здається, вже не хочу знати. Увійду всередину — тоді зорієнтуюся, за принципом: якщо дають — бери, якщо б’ють — тікай.
Важко так висидіти в цій невизначеності. Одні кажуть: забудь про вибори, здоров’я важливіше. Інші переконують: треба боротися до кінця, матч не віддають без боротьби. Я б пішла додому й забула, але зуб болить, його треба вилікувати або вирвати, ухвалити якесь рішення — зрештою, у приймальні теж навіщо сидять.
Озираюся навколо й бачу, що на стіні цієї приймальні висять 10 портретів. Дев’ять чоловіків і одна жінка, тож мій погляд біжить до Kidawa-Błońska. Приглянувшись, бачу, що це не портрет, а мем. Małgorzata на ньому не схожа сама на себе, на її обличчі видно якісь інші риси. Цікаво, кого вона мені нагадує? І зрештою це пояснює підпис під мемом: Grzegorzata Kidawa-Schetyńska.
Із цікавістю дивлюся на наступного кандидата: він так усміхається, що я вся провалююся в цю усмішку, і в мене починає боліти щелепа. Радість, любов, mindfulness. Якби я не жила в маленькому місті й мала квартирку в столиці, то хто знає, може, і проголосувала б? Під фотографією Biedroń великі райдужні літери: «Вигадай собі щось, а я тобі це пообіцяю». Зі страхом дивлюся на чергу до стоматологічного кабінету, що тане, і знаю, що Robert не здійснить моєї мрії.
Одразу поруч із Biedroń — фотографія вродливого, елегантного чоловіка з дружиною. Вони тримають голівки поруч, їхні обличчя прикрашені. У них блакитні очі в темному обрамленні, світла шкіра, рум’яні щоки, і коли підходиш до портрета подружжя Kosiniaków-Kamyszów, починає тихо, ніби з цього портрета, литися музика. Я слухаю її, і одна ніжка починає тупотіти в ритм: «Дружино моя, серце моє. Немає таких, як ми двоє. Бо я кохаю твої очі-і-і…». Заспокоюю ногу й дивлюся на наступну фотографію.
Чоловік — священник. Я думала, що священник не балотується на цих виборах, мабуть, помилялася. Гаразд, це не священник, а телевізійний проповідник Szymon Hołownia. Зірка TVN. Католик, наче з реклами прального порошку. Виведений від плям, вибілений, чистенький. Припускаю лише, що він у щось вірить…
Одразу біля нього на портреті красується Krzysztof Bosak у рогатівці та з косою напереваги, з написом на грудях Made in Poland, Hand Made. Ручна робота. Унікальний біло-червоний виріб. На тлі — пейзаж із Podlasia. Польовою дорогою, здіймаючи хмари пилу, йдуть хлопці з ONR і футбольні хулігани. Руки вони підняли й стиснули в кулаки, але на білих обличчях сяють усмішки. Якась жінка в хустці на голові вітає їх і притискає до серця немовля. Однією рукою тримає дитину, іншою креслить знак хреста.
Трохи далі від головних портретів, у меншому форматі, висять фотографії зовсім незнайомих мені людей. Stanisław Żółtek із табличкою Polexit стоїть розгублений посеред чистого поля, Marek Jakubiak підносить кухоль пива, Mirosław Piotrowski під хрестом у шкільному класі тримає в руці різку й усміхається дитячим голівкам, а на останній фотографії — Paweł Tanajno, польський John Doe.
Я не встигаю подумки сказати: «А де президент Duda, який прагне переобрання?», як уже настає моя черга, і з кабінету мене кличе усміхнений пан лікар. Він спокійний, милий, привітний. Тому я проходжу крізь двері розслаблена. На панові лікарю білий халат із написом «Duda 2020», але напис непомітний, і я думаю собі, що кожен має право рекламувати свого кандидата.
Заходжу до кабінету й на стіні праворуч бачу величезну картину, на якій Andrzej Duda крокує лукою й простягає руки, а назустріч йому біжить символічна Polonia. Трохи заплакана й налякана, але, побачивши спасителя, її сльози висихають, бо за мить вона впаде йому в обійми. На обличчі президента читається запевнення, що лише в його обіймах Polonia буде в безпеці.
Стоматолог, побачивши, що я задивилася на картину, делікатно бере мене за лікоть і підводить до крісла. Крісло застелене килимком із зображенням Andrzej Duda на тлі прапора біло-червоного кольору. Ледве відводжу погляд від цього видовища, як моїм очам відкривається картина ліворуч. На ній президент пригортає до себе дідусів, вдів і старих. Усі простягають до нього руки, з любов’ю вдивляються в його обличчя.
Стоматологу доводиться легенько підштовхнути мене, щоб я сіла в крісло, а точніше — на зображення Duda. Коли я вже опиняюся на ньому, лікар відкидає спинку так, що я зручно лежу. Мій погляд падає на стелю, і звідти на мене теж дивиться лагідне обличчя Andrzej. Цього разу він стоїть, мов велетень у хмарах, над великим містом і тримає над ним долоні, наче благословляє його. Над його правим плечем здіймається в небо білий орел у короні, а над лівим із батьківською усмішкою дивиться маленький Jan Paweł II, польський папа. Я заплющую очі. Стоматолог вставляє мені в рот бормашину. Раптом перелякано прочиняю повіки й бачу, що на бормашині вигравіруване зображення Andrzej. Його шляхетне обличчя оточене вінком із лаврового листя.
Починається свердління.
А ти за кого віддаси свій голос, мій товаришу по виборах?
Grażyna Hanaf