У неділю, 16 лютого, у костелі Матері Божої Неустанної Помочі відбулася свята меса за тих, кому не судилося повернутися з каторги, і за тих, після кого не залишилося навіть могил. Молилися за здоров’я тих, хто вижив, щоб вони якомога довше розповідали свою історію. Для застереження.
А тепер нехай промовлять історики Інституту національної пам’яті:
10 лютого 1940 року розпочалася перша масова депортація поляків до Сибіру, проведена НКВС. Углиб Радянського Союзу вивезли близько 140 тисяч польських громадян. Багато хто помер уже в дорозі, тисячі не повернулися до країни. Серед депортованих переважно були родини військових, чиновників, працівників лісової служби та залізниці зі східних територій довоєнної Польщі.
«Очищення» Кресів
Влада СРСР розглядала виселення не лише як форму боротьби з політичними ворогами, а й як елемент винищення польської еліти, а передусім як можливість використати тисячі людей як безплатну робочу силу. Каторжна праця в сибірській тайзі за морозу, що сягав кількох десятків градусів, голоду та хвороб убивала багатьох засланців. Це був спланований і систематично здійснюваний злочин проти польського народу.
Початок масових депортацій став можливим після анексії Радянським Союзом східних воєводств Речі Посполитої, санкціонованої таємним протоколом, доданим до пакту Ріббентропа—Молотова 23 серпня 1939 року. Після 17 вересня того року, коли Червона армія перетнула кордони Польщі, на захоплених нею територіях розпочався терор небаченого раніше масштабу.
Про вивезення сотень тисяч поляків вирішили найвищі представники радянської влади — на чолі з Józef Stalin, керівником НКВС Ławrentij Beria та народним комісаром закордонних справ Wiaczesław Mołotow. Розпорядження щодо депортацій видали в Москві ще в грудні 1939 року; на їхній основі підготували інструкції для місцевих осередків НКВС, відповідальних за «очищення» західних частин радянських республік України та Білорусі. Депортації здійснювали за іменними списками, укладеними працівниками НКВС у співпраці з місцевими комуністами.
У товарних вагонах
Виселенців зі Східних Кресів радянські військові часто заставали вночі або на світанку, а потім змушували якнайшвидше зібрати найнеобхідніші речі та провізію. Депортованих, часто цілими родинами, направляли на залізничний вокзал, де вже чекали неопалювані вагони. Переповненість, холод, жахливі санітарні умови та нестача питної води спричиняли значну смертність уже під час транспортування, яке тривало багато тижнів.
У лютому 1940 року загалом депортували близько 140 тисяч польських громадян — їх вивезли до Красноярського краю, Комі, а також Архангельської, Свердловської та Іркутської областей. Ті, хто пережив транспортування, були приречені на рабську працю, зокрема на вирубування лісів і будівництво залізничних ліній. Щодня вони боролися за виживання в радянських таборах, де, крім морозу, в’язнів мучили голод, хвороби, спричинені паразитами, а також радянські охоронці, які чинили репресії.
Масові заслання, розпочаті 10 лютого, влада СРСР продовжила в наступні місяці — чергові великі депортаційні акції провели 13 квітня, на межі червня та липня, а також у травні й червні 1941 року. Крім того, радянська влада вивозила з територій довоєнної Польщі менші, кількасотособові групи мешканців.
Мільйон виселених
За оцінками польської влади у вигнанні, внаслідок депортацій, організованих у 1940–1941 роках, до сибірських таборів потрапило близько мільйона цивільних осіб, хоча в радянських документах ідеться про 320 тисяч вивезених. Частині з них вдалося вибратися з таборів завдяки армії генерала Władysław Anders, сформованій на території СРСР після укладення угоди Сікорського—Майського.
Однак не всі добровольці дісталися місця формування підрозділів, оскільки радянська влада блокувала їхні спроби. Документи, що підтверджували польське громадянство, вилучав НКВС — поляків змушували приймати радянські документи. Наступною можливістю залишити Сибір став вступ до дивізії імені Tadeusz Kościuszko, створюваної під егідою Москви та за натхнення польських комуністів і згодою Сталіна; вона стала зародком майбутнього «народного» Війська Польського.
Депортації польського населення вглиб СРСР у 1940–1941 роках не були останніми. Після вступу Червоної армії 1944 року на територію окупованої німцями Польщі суворий клімат сибірських степів відчули, зокрема, вивезені до таборів солдати Армії Крайової та цивільне населення із захопленої радянською владою території.