Я не пам’ятаю, за кого саме віддала свій незайманий голос, але це був голос за свободу. І сьогодні я її маю, і відтоді голосую на кожних виборах. Тільки свобода тоді здавалася зовсім іншою, ніж є насправді. Тоді вона передусім пахла перемогою, спільнотою, полегшенням після років виснажливої праці й страху. Вона смакувала як перша поїздка за кордон на захід і перший великий концерт просто неба. Мала відбутися велика зміна й самостійно зроблений вибір.
Тоді я не знала, що вільна людина мусить обирати щодня. Щодня ухвалювати власне рішення. Без підтримки, часом без дороговказу й тієї впевненості, коли хтось мудрий і досвідчений бере за руку та допомагає дійти туди, куди хочеться. Авторитети падали, мов кісточки доміно, штовхнуті падінням одного «інтелектуала», валили наступного, аж поки вже ніхто не мав сил щось розумно пояснити й надати суспільним діям розумного напрямку. Відчуття безпеки та стабільності, засноване на давніх цінностях, тануло, мов крижані гори під час глобального потепління. Ми невідворотно поринали у страх втратити роботу, повагу, родину та ідентичність.
Саме тому багато людей відмовляються від свободи, здаються після чергового невдалого вибору й хочуть, щоб їх довезли до мети, навіть якщо це не їхня власна мета. Аби тільки з’явився хтось, хто захистить нас від усього злого світу. Втеча від свободи тепер є характерною рисою не лише поляків. Тому вірш Марцина Свєтліцького такий мені близький, і якби мені треба було описати, у якому місці зараз перебуває Польща, я сказала б словами поета: «Усі ранкові ілюзії перетворюються на гіркий вечір».
Гражина Ханаф
«Бо треба боятися. Обличчя має
перерізане Віслою й пошмагане Одрою.
Обличчя має у споконвічній гримасі
як у тієї, що народжує камінь. Як у
тієї, що пише SMS невідомою мовою.І треба боятися. Тепер любов безсила,
є лише в деклараціях
і декламаціях. Усі ранкові ілюзії
перетворюються на гіркий вечір. Уже
пізніше, ніж ви думаєте».[autor Marcin Świetlicki, wiersz z tomu "Polska. Wiązanka pieśni patriotycznych" 2018]