Була середа, 6 березня 2019 року. День як день. У напрямку зі Szprotawa до Świętoszów, як завжди в цю годину, їхало багато автомобілів. Між шостою та сьомою ранку більшість тих, хто долав цю дорогу, становили військовослужбовці, які прямували розпочати черговий день служби.
Середовий ранок мало відрізнявся від інших днів цього тижня, за винятком однієї деталі. Температура опустилася приблизно до нуля градусів за Цельсієм. Здавалося, нічого не віщувало небезпеки, однак слизьке дорожнє покриття становило загрозу для транспортних засобів.
— Ми в’їжджали до Pruszków з боку Szprotawa. Щойно ми проїхали знак «населений пункт», як попереду я побачив ряд автомобілів, що стояли. Я подумав, що, найімовірніше, щось сталося, і без вагань побіг до першого автомобіля, — згадує військовослужбовець 1-го танкового батальйону, молодший хорунжий Bartłomiej Nowakowski.
Два автомобілі зіткнулися лоб у лоб. Водій одного з них не зазнав серйозних ушкоджень: він уже перебував перед автомобілем і ходив самостійно. На жаль, іншому водієві так не пощастило. Він усе ще залишався всередині автомобіля.
Танкіст:
На місці події мене здивувало, що насправді ніхто не намагався допомогти хлопцеві, який опинився в пастці автомобіля. Хлопець залишився сам. Усі стояли й дивилися, нічого не роблячи. Я дізнався лише, що хтось викликав швидку допомогу, — це була єдина допомога з боку людей, які спостерігали за ситуацією.
Я підійшов до автомобіля, у якому все ще перебував водій. На голові в нього була рана, з якої сочилася цівка крові. Кров також текла з носа. На щастя, він був при свідомості. Оглянути хлопця й оцінити його травми було неможливо, оскільки він був затиснутий у сидінні.
Перше, що одразу привернуло мою увагу, — його ноги. У хлопця були зламані колінні чашечки, коліна були неприродно деформовані. Ноги неможливо було випрямити, бо колінні суглоби були заблоковані.
Спочатку я допомагав йому передусім розмовами та заспокоював його. Я почав казати йому, щоб він розмовляв зі мною, намагався повністю відволікти його від того, що сталося, від аварії. Крім того, щоб полегшити біль, я підтримував його ноги, які безвольно звисали, затиснуті між кермом і сидінням. Це справді принесло полегшення, і хлопець перестав кричати від болю. Я намагався утримувати його в такому положенні до приїзду швидкої допомоги та пожежників.
З двигуна розбитого автомобіля почали вириватися іскри та лунати звуки шипіння. Хорунжий Nowakowski доручив кільком людям спробувати від’єднати акумулятор, а сам не відходив від пораненого водія. Через деякий час на місце події прибули швидка допомога та пожежна служба.
Військовослужбовець:
Коли на місце приїхала швидка допомога, я співпрацював із медиками. Я добре знав цих хлопців, оскільки ми часто зустрічаємося під час чергувань. Медик ставив крапельницю, а я тим часом подавав знеболювальні. Вони готували щит, а пожежники зрізали дах, щоб можна було витягти хлопця, затиснутого в автомобілі. У таких ситуаціях потрібно діяти дуже обережно, оскільки ніколи не знаєш, чи не пошкоджений хребет.
Підофіцер разом з іншими медичними рятувальниками залишався біля пораненого до моменту, коли його гелікоптером доправили до лікарні в Zielona Góra.
Молодший хорунжий Bartłomiej Nowakowski є військовослужбовцем 10-ї бронекавалерійської бригади з 2016 року. Нині він служить у 1-му танковому батальйоні як інструктор OPBMR (захисту від зброї масового ураження).
Інтерв’ю з героєм можна прочитати на сайті 10 Brygady Kawalerii Pancernej.