На узбіччі марокканської дороги кожні кілька кілометрів можна побачити окремих чоловіків, які сидять навпочіпки. Вони — наче придорожні стовпи. Десь удалині, за ними, пасеться їхня отара овець або кіз. Вони існують поза відомим нам часом: земля обертається під ними, ніч змінюється днем, сонце світить після дощу, а вони мають власний ритм. Вони володіють часом, який ми втратили назавжди. Часом виходу з дому й повернення на вечерю ввечері, часом сну й роботи, часом поцілувати дітей і подивитися, як вони виросли, часом для м’ятного чаю.
Уся вулиця медини¹ пахне свіжою м’ятою, що лежить на платформах, які тягнуть віслюки. Її купують пучками. Потім цим запахом просочується дім. На вогнищі, газовій плиті або балоні з пальником нагрівають чайник із водою, у ньому булькає сушена суміш — зелений чай і м’ятна трава.
Перша склянка м’ятного чаю, яку п’ють уранці, має бути міцною, як життя. Його п’ють усюди: у крамничках, майстернях, на вулиці, біля дороги. У марокканському домі, на подвір’ї, у ріяді², кав’ярні, на ятці, на суку³, у провулку медини тебе завжди пригостять цим напоєм. Чоловіки сьорбають його в барах, кажучи, що це марокканське віскі, і після п’ятої склянки від нього може запаморочитися в голові. Після їжі, під час візиту, перед основною стравою — для нього завжди знайдеться час.
Цей популярний у Марокко напій thé à la menthe (вимовляється: те а ла mãт) слід пити маленькими ковтками, слухаючи короткі оповіді.
Той, хто готує напій, наллє його в чайник, додасть шматочки цукру і, ламаючи гілочки, покладе свіжу м’яту. Варто звернути увагу, у якому чайнику господиня подасть нам чай. Це буде скромна металева посудина чи срібний чайник з альпаки? Його якість дасть нам зрозуміти, наскільки ми важливі для господарів.
Із чайника слід налити першу склянку, а потім перелити її назад, щоб перемішати цукор — ложку не використовують. Тут цукор є синонімом сили, життєвості та енергії; купуючи його мішками, його споживають у величезних кількостях, особливо у священний місяць посту Рамадан.
Коли напій стане достатньо солодким і добре перемішається, його розливають у склянки, високо піднімаючи чайник, щоб на поверхні утворилася піна. Її називають піною кохання, і в неї є власна казка. Її можна послухати за другою склянкою м’ятного чаю, який має бути солодким, як кохання.
Історія розповідає про принцесу, яка шукала справжнє кохання й чоловіка, закоханого в неї не через багатство чи владу, а за покликом серця. Переодягнувшись у просту дівчину, вона почала зустрічатися з бідним продавцем фініків. Вона приховувала від нього свою особу, аж до дня, коли обоє зізналися одне одному у своїх почуттях. Тоді вражений чоловік ображено залишив її, думаючи, що був лише іграшкою для багатої та примхливої правительки, і побоюючись, що за таку близькість його чекає смерть від рук королівських охоронців. Зневірена принцеса приготувала склянку чаю з високим вінчиком піни й наказала віднести її коханому. — Якщо піна втримаються на напої, це буде доказом, що моя любов щира, — сказала вона. Коли раб відніс чай продавцеві фініків, піна все ще була на поверхні. Чоловік повірив у щирість почуттів принцеси й освідчився їй. Потім вони довго й щасливо жили на славу Аллаху.
Коли настає вечір, запах м’ятного чаю особливо п’янить. Час трохи розтягується, як кіт біля м’ясної крамниці — ситий і сонний. Куди ти поспішаєш, мандрівнику? — питають його очі. У мене сім життів, а в тебе лише одне. Ми обоє йдемо в одному напрямку. Сядь зі мною, відпочинь, час для третьої й останньої склянки чаю, яка ніжна, як смерть.
¹ Медина арабською означає місто, у Марокко цим словом також називають старий район
² Ріяд — це відкрите подвір’я в марокканському будинку
³ Сук — це базар або торгова вулиця в медині
Grażyna Hanaf